Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Замок дю Вальї,

Передмістя Парижа, Франція

— Ти маєш вийти за нього заміж!

Слова прозвучали суворо, як грім у весняному небі. Анна, юна маркіза дю Вальї, з подивом підняла погляд на свого батька — грізного маркіза Луї дю Вальї, чия сива голова та гострий погляд навіювали шану навіть на найвпертіших придворних.

— З якого часу, батьку, ти вважаєш, що маєш право обирати за мене чоловіка? — її голос був рівним, але очі палали вогнем.

— З того часу, як ти народилась в цій родині. Він тобі пара. Походить із благородного роду, його предки — стародавні королі Франції. А ти, як донька маркіза, не можеш нехтувати обов’язками свого становища, — холодно відповів батько.

— Я вже сказала, що не вийду за нього заміж. І це — остаточне слово! — кинула Анна, не опускаючи погляду.

Маркіз люто стиснув губи.

— Якщо ти настільки вперта, тоді сама повідом йому про свою відмову! — кинув він, грюкнувши дверима.

Анна залишилась сама. Протягом кількох хвилин у кімнаті панувала напружена тиша, аж поки з-за гобелену, що приховував потайний хід, не з’явилась її найкраща подруга — Катрін де Арсен, знана в родинному колі як Кітті.

— Ти чула, що сказав мій батько? — спитала Анна, повернувшись до подруги.

Кітті тихо зітхнула.

— Вибач, подруго, але я думаю, що він має рацію. Маркіз Андре де Версі — гарний, знатний, багатий... Його манери — втілення елегантності.

— Якщо він такий чудовий, тоді, може, вийдеш за нього ти? — з іронією кинула Анна.

— Ти ж знаєш, що моє серце належить іншому...

— Знаю. Саме тому, дозволь мені самій вирішити свою долю. Це не моє кохання, Кітті. Може, він і привабливий зовні, але я відчуваю: під цією маскою прихована холодність і розрахунок. Йому потрібно лише моє придане.

Кітті сіла поруч і взяла Анну за руку.

— Якщо ти справді так вважаєш, тоді скажи йому про це. Прямо і відкрито. Він має знати правду.

Анна кивнула.

— Дякую, люба. – Вона трішки помовчала, а потім посміхнулась. - А ти згадала про кохання… Чи не йдеться про графа де Борро?

Обличчя подруги осяяло посмішкою, проте вона знову зітхнула.

— Так. І здається, я закохалась остаточно. Але я не певна, що він відповідає мені взаємністю. Шарль — з тих чоловіків, що обожнюють увагу жінок, але не прагнуть сімейного життя.

Анна усміхнулась тепло:

— Все владнається. Я певна, він має до тебе глибші почуття, ніж просто симпатію.

— Хотілося б вірити. Але я не тішу себе ілюзіями. А! — Кітті схопилась. — Я зовсім забула, навіщо прийшла. Внизу тебе чекає твій “ненаглядний” де Версі. Вдягнений так, ніби збирається на королівський прийом...

— Гаразд, — Анна рішуче підвелась. — Час покласти край цьому фарсу.

Вона розправила плечі, зробила гордий вираз обличчя й підійшла до дзеркала. Кітті, киваючи, вийшла, і майже одразу пролунав стукіт у двері.

— Заходьте, — сказала Анна суворо.

У кімнату увійшов маркіз Андре де Версі. Високий, вишукано вдягнений, з темними очима, в яких сяяли амбіції.

— Моя повага, пані, — промовив він, галантно поцілувавши їй руку.

Анна злегка вклонилась.

— Мені сказали, ви маєте дещо сказати мені, — звернувся до неї Андре.

Анна пройшлася кімнатою, зупинилася біля вікна.

— Так. Я не можу прийняти вашу пропозицію. Моє серце не з вами, пане де Версі. І я не бажаю шлюбу без кохання.

— Ви кохаєте іншого? — його голос збляк, мов осіннє листя.

— Моє серце вільне. Але в ньому немає місця для вас.

Її слова обрушились на маркіза, мов грім. Але замість того, щоб піти, він ступив уперед — і в одну мить обхопив Анну руками.

— Ви втрачаєте гідність! — різко вигукнула вона, вириваючись.

— Ти все одно станеш моєю! — прошипів він, стискаючи її ще дужче.

Анна застигла, потім прошепотіла йому на вухо:

— Якщо не хочеш, щоб про це дізналося усе вище товариство, відпусти мене негайно…

Ці слова подіяли. Маркіз, зніяковівши, відступив.

— Вибачте. Я… я був не в собі.

— Дозвольте хоч залишитися друзями…

Анна гірко розсміялася.

— Ви знущаєтесь. Після того, що зробили? Геть звідси!

Маркіз мовчки вклонився й вийшов. Анна стояла, тремтячи від гніву й приниження. Вона швидко змінила сукню на ту, що була зручна для верхової їзди, і вийшла з кімнати.

На сходах вона зустріла графа де Борро.

— Доброго дня, маркізо. Ви не бачили графині?

— Навіщо вона вам? — насторожено спитала Анна.