Розчиняючись в коханні до свого чоловіка, Єва перестає бути особистістю та коханою. Віддавши чоловіку своє все - отримує зраду!...

— Не смій нічого робити. Я твоя викладачка! — Можу хоч завтра забрати документи з університету. Ще є аргументи? – на питанні я гублюся. — Мені 32 роки, а за спиною гучне розлучення. — Вік у тебе прекрасний і ти нарешті вільна для мене, – зоровий контакт тримається, а мої нутрощі палають від адреналіну. — Я…, – хочеться знову заперечити, але мозок зараз затуманений...

– Ярославо? – Мирон відриває погляд від документів, які щойно переглядав, і дивиться на мене. – Тобі вже краще? – Так. Тобто ні. – Тобто? – перепитує. – Ти все-таки захворіла? Я дам тобі кілька днів відпочити. – Кілька днів не допоможе. Я вагітна. – Вагітна? – Мирон повільно опускає папери на стіл і дивиться на мене дуже прискіпливо. – І хто ж батько? – Дивне питання...

Артур Золотарьов - син олігарха і спадкоємець багатомільйонної імперії. Я - проста студентка з провінційного містечка, яка проходить переддипломну практику на заводі, що належить його родині. Наші паралельні не повинні були перетнутися, але: я врізалася в його тачку, я облила його кавою, і тепер він хоче, щоб я стала його тимчасовою помічницею для виконання...

Він: красивий, багатий і вміє любити так, що жодна дівчина не може йому відмовити. Ви скажете спокусник! Ні, його звуть Дан Корчинський - і він спадкоємець готельної імперії. Дан не вірить у кохання й чекає дня помсти за розбите життя з минулого. Вона: темно волоса красуня яку він приймає за дівчину свого ворога, яка стала причиною його розчарувань. І ось цей день...

– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас....