Читати книгу - "Жахослов"

Ґіньйоль, глядачам було глибоко байдуже.

Вони з’явилися сюди лише заради жахів.

Морфо переглянув набір щипців середнього розміру, похитав головою та обрав найбільші кліщі. Серед його прибічників почулися заохочувальні крики та гикання. Він вирвав клапоть шкіри з руки Дона Бартоломе і кинув закривавлений шматок плоті на жаровню, де вона зашипіла на вогні…

Далі тривало так само. Кейт не могла відвести очей, але й не мала бажання дивитися. Вона зняла окуляри, і видовище милосердно розпливлося в неї перед очима… та вона й досі чула звуки – і запахи – того, що відбувалося.

Кейт знову наділа окуляри, і її зір набув різкості – саме тоді, як ціла низка органів і нутрощів вивалилася з розпоротого черева Дона Бартоломе і з хлюпанням падала на дно клітки, сочилася краплями й цілими струмками крові, бовталася на прутах…

«Це просто ковбаса в соусі», – сказала вона собі. Певно, Театр Жахів оптом закуповував свинячу кров і конячі тельбухи на місцевій шкуродерні.

У передньому ряду звівся на ноги добре вдягнений буржуа з банькатими очима й сердито заявив, що все це підробка. Ґіньйоль висмикнув нахабу з місця й запустив гострі, як ножі, нігті в м’які тканини над комірцем. Голова легко відвалилася й покотилася геть. Тіло з кривавим обрубком шиї сповзло вниз, і з-під нього з’явився карлик із посмішкою на обличчі. З’ясувалося, що на плетений каркас – верхню частину тіла – був натягнутий сюртук. Ґіньйоль тим часом бавився з відірваною головою, тицяючи носа в скляні очі.

Принаймні це було не по-справжньому…

– Це ж наш давній приятель Кляйнзак,[61] – проголосив Ґіньйоль, кидаючи голову через плече. – Як ся маєте сьогодні, месьє Кляйнзак?

Карлик посміхнувся ширше й кивнув.

– Що-що? Я вас не чую. Хочете, аби вам розкрили горлянку, щоб усі почули ваш голос?

Карлик несамовито затряс головою.

Ґіньйоль стиснув горло Кляйнзака – так само, як стискав його фальшиве горло.

– Поганий хлопчик, – промовив Ґіньйоль. – Треба зробити вам операцію, друже.

Щелепа Ґіньоля змістилася – частини маски розійшлися, відкривши діру. Щось блиснуло в тій дірі – срібний язик? Пищик? А тоді назовні виринуло сяюче лезо. Мабуть, Ґіньйоль стискав рукоятку леза зубами.

Лезо ковзнуло впоперек шиї Кляйнзака, прокресливши тонку червону лінію.

– Я розмовляю, я розмовляю! – заголосив карлик, голос якого виявився густим і низьким.

Ґіньйоль зробив стрімкий різкий випад, смикнувши головою, і лезо глибоко увійшло в намічену лінію на шиї Кляйнзака.

Криваві бризки фонтаном залили перші два ряди.

Окуляри Кейт були заляпані червоним.

Морфо і досі ламав кліщами пальці ніг Ізабелли, і вистава тривала. У душі Ґіньйоль був анархістом. Нові розваги незворотно заволодівали його увагою.

Кляйнзак усе ніяк не міг спустити дух. Він трусився, доки кров рікою заливала сцену, каскадами збігаючи вниз, мов червоний водоспад. Помираючи, карлик ще довго качався по сцені, намагаючись зробити із цього видовище.

Ґіньйоль заспівав безглуздої пісеньки.

– Клік-кляк… бувай, Кляйнзак!

Оплески.

…і далі в тому ж дусі. Змінювалися декорації, ставилися інші «п’єси» – прості ситуації, що дозволяли обіграти жорстокості. В інтерпретації оповідання Едґара Аллана По «Система доктора Смоля і професора Перро» Морфо повернувся на сцену в образі маніяка, що береться керувати божевільнею і робить трепанацію голови своєму головному лікареві. З Ізабеллою і Доном Бартоломе було покінчено, але Берма і Фрозо поставали в нових ролях, аби знов і знов зазнавати наруги й насильства… як в’язні в гаремі жорстокого східного тирана… учні англійської середньої школи із суворим вихованням, де карлик у ролі директора (той самий Кляйнзак, живий і з неушкодженим горлом) бив їх тростиною і шмагав різками… пасажири корабля, що ділять рятувальну шлюпку з голодними матросами і тягнуть жереб, кого буде з’їдено, коли провіант скінчиться… брат і сестра, зшиті разом циганами, яким потрібен новий зірковий атракціон для їхнього шоу потвор. Кейт подобалося, що Бермі, хоча й неперевершеній у стражданнях, трохи набридало все, що діється… навпаки, шаленоокий красунчик Фрозо мов з нетерпінням чекав наступного приниження. Щоразу він мало не благав, аби його вдарили ножем, ціпком, кийком.

Раніше того вечора Морфо поставав на сцені непереможним силачем. Але його енергія почала згасати в міру того, як розігрався сам Ґіньйоль, демонструючи бурхливу діяльність. Маестро особисто боровся з ведмедем, душив немовля, увбивав короля Польщі…

У процес втрутився Святий Діонісій, чия відтята голова виголосила промову проти сороміцької вистави. Ґіньйоль вихопив голову з його рук і копняком відправив за лаштунки під характерний зневажливий свист за допомогою пищика. Чому в Парижі таку популярність мають відрубані голови? Від Святого Діонісія до доктора Ґільйотена – місто наче марить цим різновидом страти.

Безголове тіло святого комічно гепнулося на підлогу й було відтягнуто за лаштунки театральним гаком. Оскільки тягнути за шию в даному разі було неможливо, довелося зачепити його гаком за ребро.

Кейт звірилася з програмкою. Антракту не передбачалося.

Тої миті, коли Берму опустили в бак з електричними вуграми, патлатий молодик, схожий на поета-декадента, хитаючись, підвівся з місця й рухнув, зомлівши. Медсестри віднесли його до медичного пункту. Тим часом Ґіньйоль звів руку, зупинивши дію на сцені. Вугрі звивалися й тремтіли. Актриса здригалася у своїй сорочці, промоклій настільки, що здавалася зовсім прозорою.

Доктор розстібнув сорочку на молодику і приставив стетоскоп до його грудей.

– Докторе Орлов,[62] – промовив Ґіньйоль. – Ми маємо смертельний випадок?

Лікар зняв стетоскоп і постукав по грудях хлопця. Кілька разів. Потім знаком наказав медсестрам подати йому пляшечку, яку він відкоркував під носом непритомного.

Враз глядач отямився і сів.

…і тоді доктор Орлов полоснув його скальпелем по грудях, верескливо загиготівши, наче сам Ґіньйоль. Удаваний поет – іще один підсадний актор! – розсміявся і заголосив водночас. Очі доктора Орлова палали від захвату. Медсестри перетворилися на гарпій і хижо впивалися в молодика своїми нігтями.

– Цей пацієнт безнадійний, – оголосив лікар.

Оркестр заграв похоронний марш у дусі канкану, і нещасного глядача – попри заперечливі крики, що він живий-здоровий, хіба що трохи поранений – заштовхали в труну. Морфо почав забивати віко цвяхами. Крики приглушено лунали зсередини.

Берма, знудьгована й забута, тремтіла в холодній воді.

– Хлопець став жертвою страшної хвороби, – проголосив доктор Орлов. – Треба негайно віддати його землі, перш ніж весь Париж зазнає цієї жахливої недуги. Носорожа лихоманка… тропічний вірус, що спричиняє викривлення черепа. Поверх nasum[63] з’являється помітний кістяний наріст, завдаючи пекельних мук і деформації, допоки смерть милостиво покладе край стражданням.

Ґіньйоль із тямущим виглядом кивав.

Ізсередини труни долинав стукіт.

Посеред стіни відчинився люк – готова могила – і Морфо з бригадою