Читати книгу - "Викрадач вічності"

Венделлом будували хатинку на дереві, а після обіду бралися планувати, що робитимуть далі. Гарві то байдикував, то грався, то ховався від літньої спеки в затінку — часом з Венделлом, часом з Лулу, — а потім наставав час пригод під ласкавим повним місяцем. Коли холодний вітер гасив полум’я в гарбузячих пиках, а земля вкривалася сніговим килимом, починалися зимові розваги; а там і Різдво — й дітлахи поринали в його теплі обійми.

Кожен день був Днем багатьох свят, і не було кінця-краю веселощам. Скоро Гарві почав забувати, що за муром існував звичайний світ, де й досі панував сірий звір Лютий.

Гарві зателефонував батькам ще раз — просто повідомити, що з ним усе гаразд. Якби не подарунок, який він отримав першого вечора в Домі, Гарві взагалі забув би про старе життя. Звісно, йому хотілося випробувати ковчег — запустити його на озері й подивитися, як він плаває. Сьомого дня він таки зібрався втілити свій задум у життя.

За обідом Венделл так нажерся, що одразу заявив: надворі йому буде надто спекотно для ігор. Тож Гарві взяв ковчег під пахву й почапав до озера сам. Він думав, що зустріне там Лулу. Навіть не просто думав, а сподівався на це. Та на березі нікого не було.

Гарві подивився на каламутну воду й ледве не передумав запускати ковчег. Та це означало б поразку, тож хлопчик підійшов до берега, вибрав якнайменш слизький камінь, примостився на ньому та опустив ковчег на воду. Гарві дав йому поплавати туди-сюди, а потім вийняв з води, щоб перевірити, чи він не протікає. Одначе кораблик виявився цілком водонепроникним, Гарві заспокоївся і знову поставив його на воду.

Аж тут він помітив, що до поверхні озера наближається рибина. Вона широко роззявила пащеку і, здавалося, хотіла проковтнути іграшкове судно. Гарві простягнув руку до ковчега, щоб забрати його з води, доки судно не потопили й не з’їли, та через зайву метушню хлопчик послизнувся і, зойкнувши, полетів у озеро.

Вода виявилася крижаною та… голодною. Вона швидко зімкнулася над головою в хлопця. Гарві шалено бовтав руками, намагаючись не думати про темні глибини озера та страшну пащеку рибини, яка хотіла його туди затягти. Він розвернувся та поплив до поверхні.

Угорі Гарві бачив ковчег — коли хлопчик упав, кораблик перекинувся. Свинцеві пасажири тонули, та Гарві не намагався їх порятувати. Ледве виринувши, він погріб до берега, хапаючи повітря. До суші було палицею кинути. За хвилину він уже видряпувався на камінь, а з рукавів, штанів і взуття струменіла вода. Гарві відповз подалі, щоб зажерлива риба не хапнула його за ноги, та впав на землю.

Хоча літо було саме в розпалі, у небі палало сонце, та від холодного повітря біля озера в Гарві зацокотіли зуби. Перш ніж вийти на світло, він вирішив подивитися, що лишилося від ковчега. На місці катастрофи плавала жалюгідна флотилія друзочок. Гарві розумів, що й ці рештки незабаром приєднаються до інших уламків на дні.

Від рибини, яка хотіла його проковтнути, й сліду не лишилося. «Мабуть, попливла на глибину та жує затонулий звіринець», — подумав Гарві й побажав рибі вдавитися.

За своє життя він загубив чимало іграшок. Якось виграв у змаганнях новесенький велосипед, та два роки тому його поцупили просто з ґанку. Це було прикро, однак тепер втрата ковчега засмутила його ще сильніше, адже озеро проковтнуло дуже особисту річ. Крім того, злодій, який дременув з його великом, був живий, з плоті й крові, а озеро — ні. Кораблик опинився в жахливому місці, що кишіло потворами… Гарві здалося, що він відчув, як разом з ковчегом у глибину й темряву поринула часточка його самого.

Навіть не озираючись, хлопчик пішов геть від озера. Коли Гарві виліз із хащів, його обличчя овіяв приємний теплий вітерець, солодко заспівали пташки, та хлопця не полишала одна неприємна думка — ще відколи він спустився до води. Попри всі розваги, які дарував своїм гостям Дім свят, було ясно — в будинку живе привид або якась інша почвара, хоч Гарві й намагався дотепер придушувати сумніви й не ставити жодних запитань. Хай ким або чим є таємний мешканець Дому, Гарві знав, що точно не заспокоїться, поки не гляне цій примарі в самісіньке обличчя.

Про що ти мрієш?

Гарві нікому не розповів про випадок на озері. Навіть Лулу. Він змовчав, бо почувався дурнем — це ж треба було так шубовснутися в озеро! А ще останнім часом Дім так старався його потішити, що Гарві майже забув про ту прикрість. Скажімо, того ж вечора він знайшов під ялинкою стрічку, до якої було прив’язано ярличок з його іменем. Гарві облазив увесь Дім, і врешті знайшов новесенький велосипед, навіть кращий за поцуплений два роки тому.

І це була лише перша приємна несподіванка з цілої низки — Дім підкидав їх одну за одною. Якось уранці Венделл і Гарві видерлися до свого будиночка на дереві та побачили, що все гілля навколо роїться папугами й мавпами. Іншого дня під час святкування Ночі багаття пані Ґріффін покликала їх у вітальню, і хлопці побачили, що полум’я в каміні перетворилося на драконів та лицарів, і між ними тривала справжня битва. А одного разу Гарві дрімав собі після обіду, але його розбудив дивний галас: трупа механічних акробатів виконувала на газоні неймовірні трюки — здавалося, ще трішки, і в них пружини повилазять.

Та найбільша чудасія трапилася, коли з’явився Ріктусів брат.

— Мене звуть Джайв, — сказав він, виходячи з вечірнього мороку, що вже закрався на сходи.

Здавалося, що в нього рухається кожен м’яз: нервові посіпування й посмикування так виснажили його тіло, що Джайв майже не відкидав тіні. Навіть масні кучері, схоже, дослухалися до якось божевільного ритму — вони звивалися на його макітрі, сплутуючись і розплутуючись.

— Братуха Ріктус прислав мене глянуть, як ти тут поживаєш, — промовив Джайв соковитим басом.

— У мене все гаразд, — відповів Гарві. — Ти сказав «братуха»?

— Ну, можна сказати, що ми з одного приплоду. Ти батькам хоч інколи дзвониш?

— Ага. Вчора дзвонив.

— Скучили за тобою?

— За голосом так не скажеш.

— А ти скучив за ними?

Гарві знизав плечима.

— Не дуже.

Це була не зовсім правда — деколи він таки тужив за домом. Але Гарві знав, що коли повернеться, то наступного ж дня його відправлять до школи, і він жалкуватиме, що не лишився у Домі свят трішки довше.

— То ти рішив погостювати на