Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— О, я ладна задушити тебе, писочку, коли ти оце такий! Що, що не одне й те ж?
— Ти вільна попри своє бажання, — пояснив він. — просто так склалося та й годі. Тоді як Матьє вільний свідомо.
— Все одно не розумію, — хитаючи головою, сказала Лола.
— Ну, добре, от квартира — йому на неї наплювати, він живе у ній так само, як і деінде, і гадаю, на жінку йому наплювати теж. Він водиться з нею, бо треба ж спати з кимсь. Його свобода не зверху, напоказ, а всередині.
У Лоли був відсутній вигляд, йому захотілося зробити їй боляче, дошкулити їй, тож він додав:
— Ти надто дорожиш мною; він ніколи не дався б тобі до рук.
— Ага! — ображено вигукнула Лола. — Значить, я надто дорожу тобою, тварючко! А тобі не здається, що він аж надто дорожить твоєю сестрою? Варто тільки було поглянути на нього того вечора в «Суматрі».
— Івіш? — запитав Борис. — Ти поцілила мені в самісіньке серце.
Лола посміхнулася, й імла знову наповнила Борисову голову. За якусь хвилю він почув, як джазовий оркестр заграв «St James infirmary», і йому закортіло танцювати.
— Потанцюємо?
Вони почали танцювати. Лола заплющила очі, й він чув її уривчастий подих. Гомик підвівся з-за столу й подався запрошувати танцівницю з «Ла Яви». Борис подумав, що побачить його зблизька, і зрадів. Лола обважніла в його обіймах; танцювала вона добре і гарно пахнула, та була заважкою. Борис подумав, що більше полюбляє танцювати з Івіш. Івіш танцювала просто-таки пречудово. Він подумав: «Івіш повинна навчитися чечітки». Потім він уже ні про що не думав, тому що його огорнув запах Лоли. Він притис її до себе і глибоко зітхнув. Вона розплющила очі й уважно глянула на нього.
— Ти любиш мене?
— Так, — скривившись, відказав Борис.
— Чому ти кривишся?
— Тому що. Ти стомлюєш мене.
— Чому б це? Хіба ти не любиш мене?
— Люблю.
— Чому ти ніколи не кажеш цього мені сам? Завжди треба казати про це самій чи як?
— Тому що в цім немає потреби. Все це балачки: я вважаю, що про це взагалі не варто говорити.
— Тобі не подобається, коли я кажу, що люблю тебе?
— Та ні, можеш казати коли завгодно, та не питай мене про це.
— Любий мій, я так рідко про щось у тебе запитую. Здебільша мені досить дивитися на тебе і почувати твою любов. Проте є хвилини, коли хочеться доторкнутися до твоєї любови.
— Розумію, — поважно мовив Борис, — але ти повинна чекати, поки й мені цього захочеться. Якщо воно не приходить саме, то все це не має сенсу.
— Дурненький, та ти ж сам сказав, що воно не приходить саме, якщо в тебе ні про що не питають.
Борис зареготався.
— А таки правда, — сказав він, — ти мене зловила на слові. Але, знаєш, можна мати найкращі почуття до когось і не мати потреби про це говорити.
Лола не відповіла. Вони зупинилися, зааплодували, і музика заграла знову. Борис задоволено помітив, що, танцюючи, гомик потроху зближається до них. Та, розгледівши його зблизька, він був прикро вражений: цьому хлопчині було добрячих сорок років. На обличчі в нього зберігся полиск молодости, та зісподу він підтоптався. В нього були великі голубі лялькові очі і дитинно пухкі губи, та під порцеляновими очима висіли капшуки, біля рота видніли бганки, ніздрі стиснуті, немов би він ось-ось віддасть богу душу, до того ж рідка чуприна, що здалеку скидалася на золоту імлу, насилу прикривала череп. Борис із жахом глянув на це старе безбороде дітисько: «А колись же він був молодий», подумалося йому. Є люди, які завжди виглядають на тридцять п'ять років, наприклад, Матьє, бо в них ніколи не було молодости. Та якщо чоловік був молодий, то він зберігає молоді риси на все життя. Молодість триває до двадцяти п'яти років. Потім… потім просто жах. Він глянув на Лолу і хутко промовив:
— Лоло, поглянь на мене. Я люблю тебе.
Її очі почервоніли, й вона наступила Борисові на ногу. Тільки й прошепотіла:
— Милий мій.
Йому захотілося крикнути: «Обніми ж мене якомога міцніш, дай же ж мені відчути, що я люблю тебе»! Та Лола нічого не казала, вона теж втекла в себе, знайшла момент! Вона невиразно посміхалася, залющивши повіки, її обличчя зосередилося на своєму щасті. Спокійне і пустельне обличчя. Борис відчув себе покинутим, і думка, огидна думка заволоділа ним зненацька: не хочу, не хочу старіти. Торік він був спокійний, все це йому ніколи не спадало на думку, а тепер в цьому було щось зловісне, його ввесь час не покидало таке відчуття, ніби молодість тече, як вода крізь пальці. «До двадцяти п'яти. В мене є ще п'ять років, — думав Борис, — а потім я пущу собі кулю в голову». Він більше не міг зносити цю музику, відчувати довкола себе цих людей. Він сказав:
— Може, підемо звідси?
— Зараз, моє маленьке диво.
Вони повернулись до столика. Лола погукала офіціянта, розрахувалася й напнула на плечі оксамитову накидку.
— Ходімо! — сказала вона.
Вони вийшли. Борис більше не думав про поважні речі, та був похмурий. На вулиці Бланш було повнісінько народу, людей суворих і літніх. Вони зустріли маестро Піранезе із «Кота в чоботях» і привіталися: його маленькі ніжки дріботіли під його здоровецьким черевом. «Може, й у мене буде таке тельбо». Ніколи більше не дивитися в дзеркало, відчувати, які ламкі й сухі твої рухи, наче руки й ноги з сухого дерева… Кожна біжуча хвиля, кожна мить потроху точили його молодість. «Якби я міг себе ощаджувати, жити поволі, не поспішаючи, то, може, виграв би кілька літ. Та задля цього треба не вкладатися спати щодня о другій годині ночі». Він з ненавистю поглянув на Лолу. «Вона мене вбиває».
— Що з тобою? — поспиталася Лола.
— Нічого.
Лола мешкала в готелі на вулиці Наварен. Вона взяла ключ у конторці, й вони мовчки побралися нагору. Кімната була гола, в кутку стояла валіза, обліплена наклейками, на стіні висіло фото Бориса, приколоте кнопками. Це була світлина з посвідчення особи, Лола її збільшила. «Вона такою й зостанеться, — подумав Борис, — коли я зроблюся старим мотлохом, на ній я завжди буду молодий». Йому захотілося подерти знімок на клапті.
— Ти такий понурий, — сказала Лола, — що скоїлося?
— Здихаю, — відказав Борис, — голова болить.
Лола схвилювалася.
— Ти часом не захворів, любий мій? Хочеш піґулку?
— Ні, воно минеться, вже попускає.
Лола взяла його за підборіддя й підняла голову.
— В тебе такий вигляд, наче ти гніваєшся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.