Читати книгу - "Весняні ігри в осінніх садах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ника сире яйце, виходила на світанку з ним на балкон, робила акуратну дзюрку, випивала одним духом, а після цього співала на цілі Винники арію Аїди. Тихі затишні Винники, загрузлі в мряці й дрімоті, умить прокидалися — пси починали валувати, наче божевільні, хряскали вікна і двері, чулися здивовані голоси й лайка, скрикували гуси і півні, вмикалася сигналізація... а над дахами і деревами линула прощальна пісня Аїди. Я з жахом уявив собі ці щоденні ранки і, розчинивши Аїду в горнятку з кавою, випив її за сніданком.
З
Валерія виявилася буддисткою і щовечора бубоніла мантри. Кожну мантру було виписано на окремій смужці паперу, смужки висіли по цілій хаті так, аби потрапляти на очі всюди, куди лише не поткнешся. Ті кляті мантри висіли навіть у туалеті над унітазом. З абажура звисала ціла гірлянда мантр, і, коли ми кохалися, вона промовляла їх упереміш зі стогоном, цьмаканням та сопінням. їла вона тільки рослинну їжу, та й ту перед тим скрупульозно поділила на інь і ян. їстівною була тільки ян: терта морква, бульба в мундирах, салат із кульбаби і лободи, зупа з кропиви, розмочона сира гречка без солі та інші такі ж вишукані делікатеси, долучаючи й сперму. Фактично вона була дуже вигідна жінка. Прогодувати її було не важче, ніж канарейку. Моя хата для неї виявилася справжнім раєм: кропива, лобода і кульбаба родили у мене, як у знатної ланкової, я завиграшки міг утримати ще з десяток подібних буддисток, за умови, що вони не будуть засирати мою хату мантрами. Як вона примудрилася водночас не скидатися на жертву голодомору — для мене загадка.
Заповітною мрією Валерії було потрапити у Тибет або в Непал. Вона марила тими краями і читала тільки буддистські твори. Віддавалася вона з таким запалом, ніби робила це востаннє у теперішній інкарнації, бо в наступній, вочевидь, вона мала стати якою-небудь рослиною, бажано корисною.
Після любощів вона в позі лотос завмирала на дві-три години, і це мені дуже подобалося — набагато гірше, коли коханка після цього намагається поговорити про мої творчі плани або розповісти про своє дитинство. Із вдячності я вислуховував ще й не те, але попри це мене не покидав сумнів: чи варто було взагалі отримувати такою жахливою ціною кількахвилинне задоволення. Після медитації Валерія повідомляла мене, що її карму повністю оновлено, і якщо я захочу, то можу її трахнути ще раз. Вона вважала, що ми з нею зустрілися тільки тому, що так забажав Крішна, і намагалася мені підсовувати якісь кольорові брахмапутри, але я виявився надто стійким католиком. Якось приперлася до мене з такою ж прибацаною, як і вона, подругою, яка повідомила, що звати її Нанмуллей, це ім’я вона прибрала на честь древньої індійської поетеси, але відразу втішила, що я її можу кликати просто Нана. Валерія, яка знала її під іншим іменем, так само загорілася ідеєю поміняти собі ім’я і, вишпортавши в мене антологію давньоіндійської лірики, сповістила:
— Юрасику, віднині можеш називати мене Лалла. Це скорочено, а повністю — Лалла-дед. А тобі я, щоб не вирізнявся, вибрала ім’я Джаґанатха. Скорочено Джаґа.
Я не заперечував, і тепер вони удвох взялися просмер-джувати мою хату «травою», ведучи глибокодумні діалоги:
— Я досягла, — говорила Лалла.
— Ооой, праааавда? Ти досягла? — тішилася, як дурний цвяшком, Нана.
— Так, тепер я знаю, що це таке.
— Те, що ми називаємо ЧИМСЬ, ЩО ДАЄ УПОКОЄННЯ?
— Саме так. Я його досягла. Я відчула, що моє тіло саме собою, а я сама собою, тіло моє — це мов сорочка, у яку я на певний час вбралася, сама ж я лише гість у власній голові...
я, мов пташка, залетіла в клітку тіла і живу тут... Я повністю відірвалася...
— О Крішна! Тобі вдалося те, чого я так прагнула.
І вони кинулися одна одній в обійми.
—Лаааалла!
— Наааана!
— Ти не уявляєш, яка я за тебе рада!
— Правда?
— Мені це ніколи не вдавалося. Ти піднялася значно вище, ніж я. Ти на істинному шляху.
— А головне— моя карма... вона тепер зовсім інша... Я це зрозуміла...
— Клаааас! Я пишаюся тобою!
— Я тепер як у царстві світла. Мої чакри світлі-світлі, я вся — мов промінь сонця.
—Лааааллаааа! Ти проооосто диво.
Я сидів і слухав цю маячню, п’ючи вино, від «травки» я відмовився навідріз, хоча вони не відмовилися від вина і що далі, то мололи чимраз більші нісенітниці.
— А знаєш, Рона і Ден поїхали в Індію.
— Ой, прааавда? Яким чином?
— Автостопом.
— На фіґа вам та Індія? — спитав я.
— Джаґа, ти не шариш — це ашрам. Ми хочемо в ашрам.
— Що воно таке?
— Це місце для медитації й духовного оновлення. А ще ми хочемо пізнати, що таке тантричний секс. Розумієш?
— Ні.
— Це секс без проникнення, — сказала Нана.
— Який жах! Зовсім без проникнення?
— Зовсім. Це, зрештою, й зайве, бо отримуєш оргазм від чогось іншого.
— Наприклад?
— Наприклад, від медитації через секс, — вставила Лалла.
— А-а, це коли я, щоб не кінчити раніше від тебе, думаю про неоплачений газ.
— От якби ти,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Весняні ігри в осінніх садах», після закриття браузера.