Читати книгу - "Книга про причини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
4.3. «Книга про причини» в інтерпретації Томи Аквінського
Вплив ідей «Книги про причини» на філософську і теологічну думку Томи Аквінського важко переоцінити. Найчастіше Аквінат посилається на «Книгу» в коментарі на «Сентенції» Петра Ломбардського (роки написання 1251/52—1256), в диспутаціях «Про істину» (1256—1259) і в диспутаціях «Про могутність» (1265—1266). У «Сумі проти язичників» «Книга про причини» згадується тільки шість разів. У «Сумі теології» я нарахував 28 випадків посилання на «Книгу про причини» (в першій частині — 18, у другій — вісім, а в третій — два). Цілком можливо, що вчення Аквіната про «онтологічну реальну відмінність» між буттям (існуванням) і сутністю (посилене пізніми коментаторами, такими як Йоан Капреоль і Франсиско Суарес) формується під безпосереднім впливом «Книги про причини»[71]. Вплив «Книги» на зміст Аквінатових понять esse tantum і ens primum (якими Тома описує Бога) відзначає Річард Тейлор[72].
За часів Декарта це розрізнення стає своєрідним загальним місцем. Так у п'ятій «Медитації» Декарт зазначає: «Позаяк в усіх інших речах я звик розрізняти існування і сутність…»[73]. До речі, цей приклад добре показує приховані впливи ідей «Книги про причини» на певні схеми мислення навіть філософів доби модерну.
Тома Аквінський береться за коментар до «Книги про причини», ймовірно, у першій половині 1272 р. Він починає коментувати цей текст ще у Парижі, а продовжує роботу над коментарем уже в Неаполі. Аквінат перший ідентифікує автора трактату як арабського філософа, що компонує цей твір із окремих положень Elementatio theologica «платоніка Прокла»[74]. Тома у різних місцях порівнює «Книгу про причини» з Прокловими «Елементами теології» та з ідеями Діонісія Ареопагіта. Відзначимо тут талант Аквіната як текстолога. Щоправда, ця ідентифікація арабського першоджерела стала можливою для Томи завдяки здійсненому Вільгельмом з Мербеке у травні 1268 р. перекладу Elementatio Прокла латиною[75]. Бо коли Аквінат, як новоспечений магістр теології, коментував у Парижі в 1257—1258 рр. трактат Боеція «Про Трійцю», то він іще приписував авторство «Книги про причини» Арістотелю[76]. Але вже у своїх зрілих трактатах (зокрема у «Сумі проти язичників» і «Сумі теології») він, цитуючи «Книгу про причини», не посилається на «Філософа», а вживає зазвичай нейтральні звороти (найчастіше — dicitur in libro De causis). Такі нейтральні звороти можуть свідчити про певні сумніви Аквіната щодо Арістотелевого авторства (і це ще до знайомства з текстами Прокла).
Тобто спочатку, до перекладу Вільгельма з Мербеке, Тома слідував традиції Альберта та інших авторитетів, приписуючи авторство «Книги про причини» Арістотелю. Ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга про причини», після закриття браузера.