Читати книгу - "Книга про причини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У зв'язку із цим постає цікаве запитання: навіщо Аквінат у пізній період своєї творчості, перевантажений різноманітними інтелектуальними заняттями (робота над «Сумою теології», коментування творів Арістотеля, Псалмів і послання апостола Павла до євреїв), звертається до «Книги про причини»? Тим більше, що коментар на «Книгу про причини», як видається, був написаний не «на замовлення». Можна погодитися з думкою, що коментування цього тексту означало для Аквіната відновлення діалогу з неоплатонічною філософією. Працюючи над коментарем, Тома мав перед собою три тексти: текст «Книги про причини», рукопис Elementatio theologica і corpus Діонісія. «Тексти цих трьох авторів цитуються ad litteram (буквально — А. Б.), а інші використовувані автори, передусім Арістотель, цитуються ad mentem (на рівні відтворення їхнього сенсу, „духу“ — А. Б.)»[78]. У такий спосіб Аквінат кожному автору може віддати належне і водночас з'ясувати власну позицію стосовно Прокла, автора «Книги» і Діонісія. «Правдивим наміром святого Томи в цьому коментарі було порівняти три тексти. Такий підхід виявляє силу аргументації даного коментаря і, можливо, цей твір є єдиним такого роду випадком в усій інтелектуальній спадщині святого»[79].
5. Аналіз трактату «Книга про причини»5.1. Жанр трактату: метафізична аксіоматика або короткий компендіум
За своєю структурою «Книга про причини» є своєрідною версією аксіоматичної метафізики, що складається з низки тез, або теорем. Трактат пропонує стислу теорію походження всієї реальності з Першопринципу, або Першопричини. Якщо поглянути на зміст «Книги» в аспекті структури, можна описати її головну тему як опис походження множинності з первинної Єдності.
З подібними літературними формами латинський Захід був уже знайомий. Достатньо навести як приклад хоча б трактат Боеція De hebdomadibus («Яким чином субстанції добрі…»). Для середньовічних інтелектуалів аксіоматика «Книги про причини» була своєрідним виразом раціонального духу Арістотелевого мислення. Привабливість Стагіритової метафізики, викладеної more geometrico, ставила її в один ряд з Евклідом[80]. Зрозуміло, що аксіоматичний метод мав і свої недоліки. Він не давав можливості відстежити й осмислити походження вживаних у трактаті понять і схем. Можна лише покладатися на авторитет пропонованих нам істин. Наприклад, не зовсім ясно, що слід розуміти під «причиною», в якому сенсі вживаються поняття «буття», «ум» (інтелект), «душа» та ін. Ці питання є особливо важливими у світлі того факту, що трактат створено в монотеїстичному культурному середовищі. Тому читати цей твір непросто, особливо сьогодні.
«Книга про причини» містить 31 тезу, або твердження. Кожне твердження розтлумачується завдяки низці пронумерованих коментарів. Більшість тез і коментарів походять із «Елементів теології» Прокла, неоплатоніка V ст. Але порядок тез «Книги» не відповідає безпосередньо порядку Проклових «Елементів», що вказує на особливий задум автора (або авторів) «Книги про причини». Деякі коментарі «Книги» походять із «Еннеад» Плотіна, неоплатоніка III ст. Нарешті, деякі коментарі належать самому авторові «Книги про причини». В цілому можна стверджувати, що «Книга про причини» має досить гетерогенну структуру і дуже приблизний порядок викладу матеріалу. Іноді текст здається навіть хаотичним, а послідовність тез випадковою.
5.2. «Книга про причини»: перетлумачення неоплатонізму в контексті монотеїстичних ідей
До суттєвих інновацій автора «Книги про причини» можна віднести твердження IV і IX. Деякі тези Проклової філософії перетлумачуються в контексті монотеїстичної ідеї творення. Автор «Книги про причини» відкидає «еманаційну» онтологію Прокла: замість послідовного переходу від одного онтологічного рівня до іншого, у «Книзі про причини» постійно підкреслюється творчий пріоритет Бога стосовно всіх онтологічних регіонів. Першопричина, або Бог творить усе суще. Читаючи «Книгу про причини», цікаво спостерігати цю заочну дискусію її автора з Проклом. Причому характер цієї дискусії досить своєрідний: він проявляється не у прямих запереченнях центральних ідей Прокла, а в наданні цим ідеям іншого формулювання. Автор «Книги про причини», на перший погляд, лише по-іншому формулює Проклові ідеї, іноді лише переставляє акценти. А в результаті твориться цілковито інша теологічна й онтологічна теорії.
Наведу приклад такої корекції Проклової думки в «Книзі про причини». Візьмемо фрагмент IV, 37. Він звучить так: «Перша зі створених речей — буття, і перед ним нічого іншого не сотворено». Цей фрагмент є перетлумаченням 138-го твердження Прокла: «З усього, що причетне божественній властивості і що є обожненим, першим і вищим є буття (πρώτιστόν ἐστι καὶ ᾀκρότατον τὸ ὄν)» (Elementatio theologica 138)[81]. Очевидно, що автор перетлумачує думку Прокла у контексті монотеїстичного вчення про божественне творення. В тексті немає жодних полемічних зворотів, жодних вказівок на незгоду з Проклом. Просто думка язичницького філософа у формулюванні автора «Книги про причини» набуває монотеїстичного забарвлення.
У структурі реальності, описуваній у «Книзі про причини», вся множина сущого перебуває у безпосередніх стосунках із Богом як Першопричиною, Благом, Творцем. Ці стосунки не опосередковані складною й ступінчатою єрархією онтологічних «шарів».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга про причини», після закриття браузера.