Читати книгу - "Пірат"

Був,— сказав Юсеф.— Я взнав це від екіпажу яхти. Та наскільки я знаю Джордану, то, щоб не мати жодних ускладнень, бо під боком її чоловік, вона вже відкараскалася від коханця.

— А якщо я їй не сподобаюся? — спитав Жак.

Юсеф посміхнувся і відставив свій келих. Він підійшов до молодика і смикнув за кушак, яким був підв'язаний халат. Поли халата розкрилися. Юсеф узяв пеніс Жака і ніжно його погладив.

— Десять чудових дюймів,— проворкотів він.— Чи зможе вона не полюбити таке?

Розділ третій

Телетайп заторохтів саме в той мент, коли літак зупинився на західному кінці поля, аж біля товарних складів. Дік Керрідж відстебнув ремінь сидіння і підійшов до апарата. Він почекав, доки телетайп замовкне, тоді одірвав стрічку, сів за письмовий стіл і відкрив книгу шифрів, яку завжди тримав при собі.

Бейдр поглянув на нього і повернувся до своїх дівчат. Вони вже повідстебувалися і зводилися на ноги. Він підвівся разом з ними і усміхнувся.

— Сподіваюся, що вам сподобається на Рів'єрі.

Білявка посміхнулася у відповідь.

— Ми дуже хвилюємося. Досі ми тут не бували. Шкодуємо лише про те, що не зустрінемося з вами.

Він невиразно махнув рукою.

— Справи. Завжди справи.— Його думки зосередилися на телеграмі. Якщо телетайп запрацював у вихідний, то мусить бути щось важливе.— Та якщо чогось забажаєте, то телефонуйте просто до Керріджа і він про все подбає.

— Ми так і зробимо,— відповіла темноволоса. Вона офіційно простягнула руку.

— Щиро дякую за чудову подорож.

Білявка засміялася.

— Так, це була справжня подорож!

Бейдр теж засміявся.

— Дякую за товариство.

До них підійшов Рауль.

— Автомобіль чекає на леді біля воріт.

Бейдр подивився, як дівчата пішли за стюардом до виходу, і повернувся до Керріджа. За хвилю молодик завершив дешифровку телеграми. Він вирвав з блокнота аркуш з текстом і простягнув його Бейдрові.

НА ВАШ РАХУНОК ПЕРЕВЕДЕНО ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ФУНТІВ СТЕРЛІНГІВ ЗГІДНО З ДОМОВЛЕНІСТЮ. ЩОДО ДЕТАЛЕЙ ЗВ'ЯЖІТЬСЯ З АЛІ ЯСФІРОМ. ГОТЕЛЬ «МІРА-МОР» КАННИ.

АБУ СААД

Бейдр незворушно проглянув телеграму, потім порвав її на клаптики. Керрідж зробив те саме з телетайпограмою і висипав клаптики до конверта. Він повернувся до столу і витяг з-під нього річ, яка зовні виглядала на кошик для сміття з кришкою. Він відкрив кошика, вкинув туди папірці, закрив його і натиснув на маленьку кнопку, що була прилаштована збоку. На хвилину кнопка зажевріла яскраво-червоним світлом, потім погасла. Він знов відкрив контейнер і заглянув усередину. Від клаптиків паперу залишився лише ламкий сірий попіл. Він вдоволено кивнув і підійшов до Бейдра.

— На коли б ви хотіли призначити зустріч з містером Ясфіром? — запитав він.

— Сьогодні. Запроси його на прийом.

Керрідж кивнув і повернувся до столу. Бейдр відкинувся на стільці, міркуючи. І отак завжди. Хоч як би старанно він планував свої вихідні, завжди втрутиться щось і поламає задуми. Та це справа важлива і потребує уваги. Абу Саад — фінансовий аґент «Аль-Іхвану», одного з наймогутніших угруповань руху федаїнів, і суми грошей, які проходили через його руки, сягали астрономічної цифри. Інвестиції поступали від шейхів та монархічних держав, таких, як Кувейт, Дубай та Саудівська Аравія, котрі хотіли зберегти свій імідж в очах мусульманського світу. І з типовою близькосхідною обережністю керівники «Аль-Іхвану» відкладали частину грошей для інвестицій та зберігання, на випадок, якщо рух опиниться в скруті. Вірогідно, що на боротьбу за визволення використовували не більше ніж 50 відсотків отримуваних сум.

Бейдр тихо зітхнув. Шляхи Аллаха — незвідані. Для арабського світу воля завжди була нездійсненною мрією. І мабуть, уже так судилося, що нездійсненною вона і залишиться. Звичайно ж, є такі, як він, на кого Він зглянувся, а іншим Він вибрав іншу долю — жити в нужді і виборювати свободу. Та ворота раю відчинені для всіх, хто вірує. Настане день, коли всі прийдуть до тих воріт. Можливо.

Він підвівся і підійшов до столу.

— Дістаньте із сейфа намисто,— сказав він Керріджеві. Поклав у кишеню оксамитовий футляр і пішов до люка літака. На порозі оглянувся.— Побачимося об одинадцятій на яхті.

Керрідж кивнув.

— Гаразд, сер.

Біля трапу на нього чекав Джабір.

— Автомобіль чекає, щоб відвезти вас на катер, хазяїне.

На полі біля літака стояв великий чорний лімузин — кадилак. Обіч автомобіля стояв Рауль, а також чоловік в уніформі французької митної служби. Чоловік доторкнувся рукою козирка кашкета, ніби віддаючи честь.

— Vous avez quelqeu chose pour declarer, monsieur?[3]

Бейдр похитав головою.

— Ні.

Митник усміхнувся.

— Merci, monsieur[4].

Бейдр сів у автомобіль. Джабір зачинив за ним дверцята і сів поруч з водієм. Запрацював двигун, машина розвернулася і покотила до західних воріт летовища.

Там стояв «Сан Марко», прив'язаний до старої рахітичної пристані. На нього чекали два матроси та помічник капітана. Коли він вийшов із автомобіля, помічник віддав честь.

— З щасливим поверненням, містере Аль Фей.

Бейдр усміхнувся.

— Дякую, Джоне.

Матрос подав руку,