Читати книгу - "Слово після страти"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 124
Перейти на сторінку:
шуцмани, важко відсапуючи, почали витирати хустками свої спітнілі обличчя. Обм’якле мертве тіло лежало на ослоні...

Кінь дістав із кишені галіфе портсигар і запальничку, неквапливо закурив сигарету. Зробивши дві затяжки, він стрепенувся і весело сказав перекладачеві:

— Оголоси цим свиням, що моя фірма працює з гарантією. А щоб цей негідник ніколи більше не помишляв про втечу, дайте йому ще п’ятдесят!

Шеренги здригнулися. Обличчя в’язнів зблідли. Я бачив міцно стиснуті, безкровні губи, розширені очі, набухлі жовна під шкірою щік. Запала зловісна тиша, яка заповнює виробітки шахт перед вибухом. Цих людей, що нерухомо застигли в шеренгах, уже не можна було здивувати ніякими тортурами,— надто багато довелося пережити їм у тюрмах і таборах. І все-таки я чітко вловив ту мить, коли наближалася остання межа туги й відчаю, за якими — сліпа стихія, бунт.

Можливо, і Кінь, і його шуцмани відчули близькість цієї межі, бо, не чекаючи команди, взяли карабіни напоготів, а лагерфюрер, стривожено вдивляючись в обличчя невільників, поквапливо витяг із кобури пістолет. Він перелякався. У зловісному мовчанні в’язнів Фаст відчув нездоланну рішучість і навіть мельки глянув на двері своєї контори, як би міряючи відстань на той випадок, коли доведеться рятуватися втечею.

Перелякався й перекладач. Де й поділася його дженджуристість. Озираючись на Фаста, він сказав:

Пан лагерфюрер шкодує, що злочинець не витримав заслуженої кари. Він і тут обдурив начальство — передчасно віддав богові душу,—спробував навіть пожартувати перекладач. — Хай цей випадок буде всім вам наукою...

Увечері стали відомі подробиці невдалої втечі Петра Кравчука. Після закінчення другої зміни він з групою німців виїхав на поверхню. Це був надто ризикований крок, бо в’язням суворо заборонялося підійматися на-гора разом з німецькими шахтарями. Черговий по третьому горизонту, на якому працював Кравчук, одразу ж подзвонив про це начальникові охорони, а той забив тривогу. Територію шахти оточили шуцмани; на прохідній почали пильно перевіряти перепустки.

Кравчук, звичайно, не сумнівався, що його схоплять або на контрольно-пропускному пункті, або в душовій. Через це, піднявшись на поверхню, він пробрався до затемненої галереї, по якій вугілля транспортувалося в бункери. До цих бункерів маневровий паровоз підкочував великі металеві пульмани, і якби в’язневі вдалося разом із потоком вугілля непомітно опинитися у вагоні, у нього був би вірний шанс покинути не лише шахту, але й місто.

Складність втечі полягала в тому, що було майже неможливо пройти непоміченим відстань од кліті до бункера. В надшахтній будівлі постійно були німці. В галереї, куди пробирався Кравчук, чергував майстер. Його треба було вбити, а труп десь сховати. Та якби втікачеві і пощастило це зробити, попереду його чекало найважче: бункери розміщувалися вздовж залізниці на висоті кількох метрів від борту вагона. Стрибнути з такої висоти на дно пульмана, скоцюрбитись і чекати, поки на тебе обрушиться багатотонна лавина антрациту, було рівнозначно самогубству. Та Кравчук обрав саме цей шлях, але сталося непередбачене: в галереї віч-на-віч зіткнувся з майстром. Вони зчепилися. У німця в руках був важкий гайковий ключ. В’язень ішов на нього голіруч. Сили були надто нерівні, і в’язень номер 1723 упав, оглушений гайковим ключем...

Вночі я довго не міг заснути. Поруч зі мною на дощатих нарах, де звичайно спав дядько Петро, нікого не було. Я заплющував очі і чув знайомий шепіт: «...смерть мені не страшна. Сил немає, здоров’я в мене підірване». Чому ж він приховав од мене, що готується до втечі? Може, вважав мене ненадійним напарником? Чи хотів уберегти від небезпеки? А може, це був акт відчаю?

Невдача Петра Кравчука і його мученицька смерть, нові строгості контролю, нагляду і перевірок, введені адміністрацією шахти, ускладнили виконання плану, який ми в цей час виношували із Стасиком. Разом із тим у мене міцніла впевненість, що після невдачі, яка спіткала Кравчука, після «науки» Кінь не сподівається ще відчайдушнішої спроби втечі.

Продумуючи різні варіанти втечі, намагаючись зважити всі «за» і «проти», я переконався, що успіх операції цілком залежатиме од Стасика, що йому, звичайно, значно легше було б утекти без мене, самому. Що ж, я заздалегідь примирився з цим. Я не повинен бути тягарем для Стасика і ускладнювати йому задумане. Хоч би як було важко розлучатися з таким вірним товаришем, та хай уже краще один із нас залишиться в неволі, ніж обидва.

Минув ще один день. Ми знову зустрілися на п’ятому горизонті, в «залі чекання»; скоса глянувши на похмурого Нагеля, Стасик змовницьки потис мені руку і пошепки сказав:

— Про справи потім, після зміни. Потерпи...

Мовчки дійшли до забою проходки, де після випалу громадилися величезні брили породи, перемішані з вугіллям. За першу половину зміни ми не обмовилися й словечком, а під час обідньої перерви, підсовуючи мені шматок сиру, Стасик вимовив лише чотири слова:

— Їж, малюк, набирайся сил.

Нарешті зміна закінчилася, і Нагель поквапився до ствола. Ми залишилися удвох і могли розмовляти без опаски. Однак Стасик не вірив тиші і безлюдності штреку. Ще недавно безпечний і байдужий до своєї власної долі, мій друг став зібраний і обережний.

Він зробив мені знак, і я пішов слідом за ним до нижнього штреку, затопленого водою. Тут починалися перекриті завалами, мертві лабіринти шахти. Присвітивши лампою, Стасик вибрав сухе місце, і ми присіли на м’який осип породи.

— Давай обміркуємо, Владеку, становище. Ти знаєш, що після невдалої втечі Кравчука режим для радянців на шахті став ще суворіший. Через це, перш ніж наважитися тікати, треба добре вивчити обстановку.

Стасик розповів, що він перед початком кожної зміни кілька хвилин проводив біля стенда з оголошеннями і наказами. Там у цей час завжди товпилися німецькі шахтарі, і в їх натовпі можна було почути різні новини. Найнеприємнішою для німців новиною був наказ про скасування вихідного дня. Цей наказ порушував давню традицію: досі хоч би як ускладнювалися справи на фронті, а свій вихідний добропорядні німці віддавали сім’ї і церкві. Та зараз шахта хронічно не виконувала план, а фронт вимагав мобілізації усіх резервів промисловості, зокрема вимагав вугілля.

— Німці подейкують,— розповідав Стасик,— нібито минулої ночі пан Гоппе виїхав до Берліна

1 ... 9 10 11 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово після страти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слово після страти"