Читати книгу - "Слово після страти"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стасик озирнувся довкола і, ще ближче присунувшись до мене, палко заговорив:
— Та річ не в Гоппе. Я продумав план втечі. Він полягає ось у чому: мені доведеться обнишпорити місто й дістати для тебе пристойний одяг і взуття. Потрібен костюм, черевики, краватка, шкарпетки і навіть капелюх. Усе це я дістану, поступово перенесу в роздягальню і сховаю у своїй шухляді. Потім роздобуду для тебе аусвайс, такий, як у місцевих поляків. Ти знаєш, що всі в’язні з Радянського Союзу стрижені під машинку, а полякам дозволено носити чуби. Отже, є небезпека, що ти не зможеш пройти із душової в нашу роздягальню. Воно й відстань мізерна, усього якихось двадцять кроків, та саме тут веркшютці можуть помітити твою стрижену голову. Але я й це передбачив: дістану тобі перуку.
— Де ж ти її візьмеш? — здивувався я.
— Куплю в місцевому театрі за гроші, сигарети або масло. Німецьким акторам живеться зараз не дуже солодко. У них за продуктові картки можна купити все, що завгодно. А поки що давай зміряємо твою голову.
Він дістав із кишені тасьму і старанно зміряв мою голову.
— Ти сам потім переконаєшся, що цей нехитрий маскарад удасться нам якнайкраще. Жодному німцеві й на думку не спаде, що в’язні можуть додуматись до такої хитрості. Вони впевнені, що радянці тільки й здатні кидатися на колючий дріт та на конвейєрну стрічку шахтної галереї.
Стасиків план здався мені надто фантастичним, було в ньому щось бутафорне, і я відверто сказав про це другові.
— Май на увазі, — заспокоїв мене Стасик,— часто буває так: чим більше риску, тим певніша удача. Певна річ, я не гарантую успіх. Можуть трапитися непередбачені обставини, і все лопне, як мильна булька.
Втеча завжди пов’язана з несподіваними перешкодами й риском.
— Я готовий на будь-який риск.
Він задумався на якусь мить, а потім сказав:
Мене непокоїть, щоб начальство в зв’язку із спробою втечі Кравчука не змінило порядку виїзду з шахти. Той же Гоппе може зобов’язати штейгерів підійматися на поверхню разом із підлеглими їм в’язнями, щоб прямо біля кліті передавати їх конвою.
— Навряд чи вони підуть на таке. Адже тоді штейгерам у кожну зміну доведеться додатково витрачати на це годину або й дві. А в німців час на вагу золота. Це вже традиція, яка складалася віками, а ламати традиції не гак просто та й причин на це особливих немає.
Але ж поламали традицію щодо вихідного дня, скасували ж вихідний,— резонно зауважив Стасик.
Так то ж було зроблено з наказу самого Гітлера, щоб збільшити видобуток вугілля.
— Справді,— погодився зі мною Стасик й одразу ж повеселішав.— Встановленого порядку адміністрація шахти міняти не стане через одну, до того ж невдалу, спробу втекти. Наступного тижня ми працюватимемо в другу зміну, вечір — найкращий час для втечі. За ніч ми пройдемо далеко.
На цьому розмова припинилася, і ми пішли до ствола.
4Серед в’язнів нашого барака хтось пустив чутку, що Кравчук живий. Усе населення барака стрепенулося, розгорілися суперечки. Треба сказати, що адміністрація шахти та й сам Фаст через свою агентуру із числа в’язнів, які продавалися за пайку хліба чи зайву порцію баланди, постійно поширювали брехливі чутки з метою хоч трохи заспокоїти доведених до відчаю людей. Вони розуміли, що людина, яка втратила надію і впала у відчай, здатна на будь-який безрозсудний вчинок. Та й працівник із такої людини нікудишній, а Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток.
Більшість мешканців барака зійшлися на тому, що це чергова «параша», пущена в хід начальством з метою заспокоїти в’язнів, збудоражених розправою над Кравчуком. Насправді ж нічого певного про долю Кравчука ніхто з пас не знав: після тортур його потягли в підземний бункер, що був поряд із караульним приміщенням.
Із сотень людей, зігнаних у ці бараки, мабуть, тільки я дещо знав про в’язня номер 1723. Правда, Кравчук неохоче і стримано розповідав про себе, і все-таки я дізнався, що до війни він учителював у Житомирі, що в цьому місті жили його дружина й двоє дітей. В армії він був командиром піхотного взводу і в полон потрапив десь у районі Коростишева, захищаючи до останнього патрона відведений для оборони рубіж.
Його несподіване рішення тікати було для мене загадкою. Адже він і сам казав, що втекти звідси — справа безнадійна. Виходить, впавши у відчай, він свідомо пішов на самогубство?..
Сьогодні в таборі було порівняно спокійно: чергував старий і ледачий шуцман Пфарц. Опасистий, брезклий, він хворів на астму. Пфарц не згірше за інших шуцманів умів орудувати палицею» але, на відміну від своїх колег, вдавався до неї рідко й неохоче. Ми прозвали його Астматиком. Серед табірних наглядачів він вважався найменш небезпечним. Байдужий до всього на світі, Астматик важко й неквапливо швендяв по табору, а якщо поблизу не було Коня, вважав за краще сидіти десь у затишному куточку.
До відбою в'язням заборонялося лежати на нарах: вислужуючись перед начальством, веркшютці не давали нам ні хвилини перепочинку — ганяли на нескінченні шикування, перевірки, розвантаження кріпильного лісу, прибирання території табору, і тільки після вечірнього аппеля ми лягали спати. О четвертій годині ранку лунала команда «ауфштеен!», починався новий день — голодний, метушливий, нескінченний.
Сьогодні чергував Астматик, і в’язні, виставивши біля кожного барака спостерігачів, спокійно лежали на нарах, відпочивали. Але який то був відпочинок! Трухла солома кишіла блохами, які буквально тероризували в’язнів. Бідолахи раз по раз несамовито чухмарилися, до крові роздираючи шкіру.
Під час
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово після страти», після закриття браузера.