Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

class="p1" style="">Не хтів підступно йти.

 

Мов дощ з небес, так він

Лив щедро дари нам,

Мов грім з небес, ніс він

Загибель ворогам.

 

А чорний волос у його

На плечі аж спадав,

А пишний перський плащ

До стіп йому спливав.

 

Та скоро в полі знак

До бою загримів.

Мов вовк голодний, він

На добич так летів.

 

Він їздив сам, лиш меч

Йому товариш був,

В Йємені кований,-

Враг силу його чув.

 

Той плащ, той меч не раз

Пізнать могла горда

Вся гудзейлітськая

Хижацькая орда.

 

На плащ той шайка їх

І на той меч стальний

Засіла - і мій друг

Згиб від тих лютих змій.

 

Глядіть, яку йому

Враг постіль зготував!

Верблюд би в скалах тих

Сам ноги поламав.

 

Сходяче сонечко

Злякалося того,

Обдертого, в крові

Побачивши його.

 

Не радуйся перед часом,

Погане плем’я злеє,

Бо в твоїй крові втопиться

Весь біль душі моєї.

 

 

II

 

Полудне жаркеє.

Наш відділ хоробрий вже збився

У купу тісную. Рушаєм!

І ген за піски вже бог сонця

На сон свій склонився -

Ми тягнем, мов хмари над гаєм.

 

А кождого дух, наче меч;

А вірні мечі у піхвах.

При боці його кождий чує…

А кождого кінь, наче тигр…

На сірих, далеких степах

Шакал лиш наш похід вартує.

 

Ой ворог сон-зілля 5 немало

Увечір хлистав

І спить непробудно в таборі…

Гей, тут його відділ наш смілий

У самую пору напав!

Не вздрить уже ранньої зорі.

 

Зачніте ж кровавеє діло!

Смерть трупи вали́ть….

Два пле́мена впали в могили,

А лиш небагато втекло. Увесь степ

Їх крові потоки скрасили,

А вид той убитому милий.

 

Їх кров’ю вгасили ми спрагу

Тяжких наших спис,

Гарячий пісок напоїли…

З різні тої кождий із нас

Лиш меч весь у крові приніс,

А ран ми на тілі не вздріли.

 

Тепер нам сорбетів, вина подавай!

Я не знаю про за́каз Корана!

По труді заплата! По битві страшній

Скуштуємо розкошів раю.

І втіх ні одна не вменшає нам рана.

 

Най меч мій булатний,

Най кінь вороний і усі

Сьогодні зазнають, що радість і згода!

І як та пустиня в крові ворогів,

Так най же купається нині в вині

Побіда мойого народу!

 

Подай мені чашу тяжку, золоту,

Гей, Савар бен-Амре, мій друже!

Та все ж і убитого жаль,

І серце болить мене дуже.

 

З сталевої чаші ми смерті напій

Ворогам дали нашим,

Гудзейлітам, тут нині!

І гляньте, як твердо поснули вони!

Не грозить вже нам ані разу

Їх шайка посеред пустині.

 

А чуєте там, як пустиня

Уся гомонить

Гієн прошибаючим риком?

Он стадо вовків блискооких

До трупів ворожих летить,

Шакали їх шарпають з криком.

 

Глядіть, онде кречети як

Із синього неба падуть

І гордо по трупах ступають!

Ось тут їм пожива! Ось тут

Нажруться досита вони,

Що вже й підлетіти вгору не здолають.

 

Хрест Чигиринський

 

 

Гей, в місті Чигирині

Там церков - Спас святий,

В тій церкві хорониться,

Козацький хрест старий.

На тім хресті донині

Ще давній напис єсть:

«Мир мирним! На враждущих

Сам бог і його хрест!»

 

У при́творі донині

Старий той хрест стоїть,

Мов свідок літ минувших,

Страшних забутих бід.

І лиш сліпці старії

З піснями на устах

Сидять, мов сум могильний,

У стіп того хреста.

 

І не одну співають

Вони старую вість

Про наше горе-лихо

Та про ворожу злість.

І серце смуток тисне

На вісті з тих часів,

І відірваться тяжко

Від тих старечих слів.

 

* * *

Весна настала красна,

Зацвів пахучий крин; 6

Немов козак гулящий,

Прибрався Чигирин.

Мов дівчина в неділю,

Природа вбрана вся,

І наче щастя в серці,

Така її краса.

 

Болоня край Чигрина

Не мряки залягли -

То два війська ворожі

До бою надтягли:

Брати два, ворогами

Роз’єднані з собов,

Прийшли, аби пролити

Річками братню кров.

 

І стали проти себе

Тут лях, а там козак,

Тут гордий пан, там низький,

Погорджений бідак;

Тут певність, там зневіра,

Тут жа́доба, там жаль…

Ірзають бистрі коні,

Блищить до сонця сталь.

 

Гей, гордо пан Жолкевський

На конику жене!

Гей, гордо лядське військо

Рядо́м стоїть страшне!

А сугорби понуро,

Мов поле сиві мгли,

Неве́селі козацькі

Ватаги облягли.

 

«Заждіть,- кричить Жолкевський,-

Раби, навчу я вас!

Не прийде вам охота

До бунту другий раз!»

Три шибениці ставить

На горб, щоб кождий здрів,

І напис понад ними:

«Се жде бунтівників».

 

«Гетьмане Наливайку! -

Озвався Лобода.-

Се що таке на горбі?

Яка нова біда?

Чи стяг се, що в бій шляхту

Веде? Ану, смотри!

Мені здається, бачу

Там шибениці три».

 

А Наливайко каже:

«Щасть боже їм і з тим!

Та ми піде́м до бою

Під знаменем святим.

Гей, браття, хрест поставте

На горб, на нім письмо: