Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

class="p1" style="">Бо вже ж вони мені світить не будуть

в могильній тьмі того, що буде зватись

моїм життям… Візьміте ваш портрет.

(Здіймає з себе медальйон і кладе на камінь).

Я маю пам’ятать про вашу душу,

більш ні про що.

 

Дон Жуан

Але якби я вам

сказав, що мить єдина щастя з вами

тут, на землі, дорожча задля мене,

ніж вічний рай без вас на небесах?

 

Долорес

(екстатично, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей півобман… коли б він міг до краю

се серце сторожкеє одурити!

Святая діво! Дай мені принести

за нього й сюю жертву!.. О Жуане,

кажіть мені, кажіть слова кохання!

Не бійтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здіймає і хоче подати Дон Жуанові обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).

 

Дон Жуан

(підіймає обручку і надіває знову на руку Долорес)

Ні, ніколи

я не візьму її. Носіть її

або мадонні дайте на офіру,

як хочете. На сю обручку можна

дивитися черниці. Ся обручка

не збудить грішних спогадів.

 

Долорес

(тихо)

Се правда.

 

Дон Жуан

А вашої я не віддам нікому

довіку.

 

Долорес

Нащо вам її носити?

 

Дон Жуан

Душа свої потреби має й звички,

так само, як і тіло. Я хотів би,

щоб ви без зайвих слів се зрозуміли.

 

Долорес

Пора вже йти мені… Я вам прощаю

за все, що ви…

 

Дон Жуан

Спиніться! Не тьмаріть

ясного спогаду, про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу,

що я і вам не завинив нічого.

Адже ви через мене досягли

високого, пречистого верхів’я!

Невже мене за се прощати треба?

О ні, либонь, ви в слові помилились!

У серці сторожкім такеє слово

вродитись не могло. Вам не потрібні

такі слова, коли ви стали вище

від ганьби й честі. Правда ж так, Долорес?

 

Долорес

Здається, слів ніяких більш не треба.

(Хоче йти).

 

Дон Жуан

Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадріді

одвідали сеньйору де Мендоза?

 

Долорес

(спиняється)

Ви… ви мене питаєте про неї?

 

Дон Жуан

Я бачу, рано вам ще в монастир.

 

Долорес

(перемагає себе)

Я бачила її.

 

Дон Жуан

Вона щаслива?

 

Долорес

Здається, я щасливіша від неї.

 

Дон Жуан

Вона про мене не забула?

 

Долорес

Ні.

 

Дон Жуан

Почім ви знаєте?

 

Долорес

Я серцем чую.

 

Дон Жуан

Се все, що хтів я знати.

 

Долорес

Я вже йду.

 

Дон Жуан

Ви не питаєте мене, навіщо

мені се треба знати?

 

Долорес

Не питаю.

 

Дон Жуан

І вам не тяжко се?

 

Долорес

Я не шукала

ніколи стежки легкої. Прощайте.

 

Дон Жуан

Прощайте. Я ніколи вас не зраджу.

 

Долорес закриває раптом обличчя відлогою і виходить з печери не оглядаючись.

Сганарель увіходить і докірливо дивиться на Дон Жуана.

 

Дон Жуан

(скоріш до себе, ніж до слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

 

Сганарель

Чию? Свою?

 

Дон Жуан

Ущипливе питання,

хоч несвідоме!

 

Сганарель

Думаєте, пане?

 

Дон Жуан

А ти що думаєш?

 

Сганарель

Що я видав вас

ковадлом і клевцем, а ще ніколи

не бачив ковалем.

 

Дон Жуан

То ще побачиш.

 

Сганарель

Шкода! Пропало вже!

 

Дон Жуан

Що? Де пропало?

 

Сганарель

Пішла в черниці ваша доля, пане.

 

Дон Жуан

То ти підслухував?

 

Сганарель

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть,

що має повсякчас конфесьйонал.

 

Дон Жуан

Але щоб так нахабно признаватись!..

 

Сганарель

То треба буть слугою Дон Жуана.

Мій пан відомий щирістю своєю.

 

Дон Жуан

Ну, не плещи!.. То тінь моя пішла,

зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.

Сідлай лиш коней. Ми тепер поїдем

ту долю добувати. Швидше! Миттю!

 

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить рукою по лезі, пробуючи її гострість, при тому всміхається.

 

 

 

Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. Донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо.

 

Командор

(увіходить)

Чого се ви вбираєтесь?

 

Анна

На завтра

покраси вибираю. Завтра хочу

піти на бій биків.

 

Командор

У півжалобі?!

 

Анна

(з досадою відсуває покраси)

Ох, ті жалоби! І коли їм край?

 

Командор

(спокійно)

Ся має вісім день іще тривати.

По дядькові вона не дуже довга.

 

Анна

Найцікавіше те, що я і в вічі

не бачила ніколи того дядька.

 

Командор

То справи не зміняє. Ви тепер

належите до дому де Мендозів,

тож вам