Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

годиться шанувати пам’ять

всіх свояків.

 

Анна

Продовж їм, боже, віку!

Бо се тепер по дядькові жалоба,

а то була по тітці, перед нею ж -

коли б не помилитись! - брат у третіх

чи небіж у четвертих нам помер…

 

Командор

На кого ви розсердились?

 

Анна

Я тільки

хотіла пригадати, скільки днів

я не була в жалобі з того часу,

як з вами одружилась.

 

Командор

Цілий місяць.

 

Анна

(іронічно)

Ах, цілий місяць? Се багато, справді!

 

Командор

Не розумію вашої досади.

Невже-таки для марної розваги

ладні ви занедбати всі почесні

звичаї давні?

 

Анна

(встає)

Що се за слова?

Я не додержую звичаїв чесних?

Коли я що ганебного вчинила?

 

Командор

Про щось ганебне й мови буть не може,

але для нас і збочення найменше

було б ступнем до прірви. Не забудьте,

що командорський плащ мені дістався

не просьбами, не грішми, не насильством,

але чеснотою. З нас, де Мендозів,

були здавен всі лицарі без страху,

всі дами без догани. Чи ж подоба,

щоб саме вас юрба могла огудить,

коли ви завтра…

 

Анна

(роздражнено)

Я не йду нікуди.

 

Командор

Зовсім нема потреби замикатись.

Ми завтра маємо піти до церкви.

 

Анна

Я не збиралася до церкви завтра.

 

Командор

А все-таки ми мусимо піти,-

казати казань має фра Іньїго.

 

Анна

Се найнудніший в світі проповідник!

 

Командор

Я з вами згоджуюсь. Та королева

злюбила ті казання. Отже, ходить

і цілий двір на них. Коли не буде

з усіх грандес лиш вас, то се помітять.

 

Анна мовчки зітхає.

(Командор виймає з кишені молитовні чітки з димчастого кришталю).

Я вам купив чітки до півжалоби,

а трохи згодом справлю з аметисту.

 

Анна

(бере чітки)

Спасибі, тільки нащо се?

 

Командор

Вам треба пишнотою всіх дам переважати.

І ще, будь ласка, як прийдем до церкви,

не попускайте донні Консепсьйон

край королеви сісти. Теє місце

належить вам. Прошу вас пам’ятати,

що нам належить перше місце всюди,

бо ми його займати можем гідно,

і нас ніхто не може замінити,-

ручить за те не тільки честь Мендозів,

а й ордену мого почесний прапор.

Коли ж не тільки донна Консепсьйон,

а й королева схоче те забути,

то я не гаючись покину двір,

за мною рушить все моє лицарство,

і вже тоді нехай його величність

придержує корону хоч руками,

щоб часом не схитнулась. Я зумію

одважно боронити прав лицарських,

та тільки треба, щоб вони були

всім навіч безперечні, а для того

ми мусим пильнувать не тільки честі,

але й вимог найменших етикети,

щонайдрібніших. Хай вони здаються

для вас нудними, марними, без глузду..

 

Анна

Терпливосте свята!

 

Командор

Так, справді треба

молитись до терпливості святої,

коли хто хоче встоять на верхів’ї

тих прав, що вимагають обов’язків.

Права без обов’язків - то сваволя

 

Анна знов зітхає.

 

Зітхаєте? Що ж, вам було відомо,

які вас тут повинності чекають.

Свідомо ви обрали вашу долю,

і ваше каяття прийшло запізно.

 

Анна

(гордо)

І в думці я не маю каяття.

Я признаю вам рацію. Забудьте

мої химери - вже вони минули.

 

Командор

Осе слова справдешньої грандеси!

Тепер я пізнаю свою дружину.

Простіть, я був на мить не певен вас,

і так мені тоді самотньо стало,

і боротьба здалась мені тяжкою

за той щабель, що має нас поставить

ще вище.

 

Анна

(живо)

За який щабель? Таж вище

є тільки трон!

 

Командор

Так, тільки трон.

(Пауза).

Давно б я

сей план вам розказав, якби я бачив,

що ви тим жити можете, чим я.

 

Анна

А ви сього не бачили?

 

Командор

Я каюсь.

Але тепер я кожний крок мій хочу

робити з вами враз. Найвища скеля

лише тоді вінець почесний має,

коли зів’є гніздо на ній орлиця.

 

Анна

Орлиця?

 

Командор

Так, орлиця тільки може

на гострому і гладкому шпилі

собі тривку оселю збудувати

і жити в ній, не боячись безвіддя,

ні сонця стріл, ані грізьби перунів.

За те їй надгорода - високості…

 

Анна

(переймає)

…у чистому нагірному повітрі

без пахощів облесливих долин.

Чи так?

 

Командор

Так. Дайте руку.

 

Анна подає руку, він стискає.

 

І добраніч.

 

Анна

Ви йдете?

 

Командор

Так, на раду капітулу, 8

як часом запізнюся, то не ждіть.

(Виходить).

 

Анна сідає і задумується. Увіходить покоївка Маріквіта.

 

Анна

Ти, Маріквіто? Де моя дуенья?

 

Маріквіта

Їй раптом так чогось недобре стало,

аж мусила лягти. Але як треба,

то я таки її покличу.

 

Анна

Ні,

нехай спочине. Заплети мені

волосся на ніч та й іди.

 

Маріквіта

(заплітаючи Анні коси)

Я маю

сеньйорі щось казати, тільки ждала,

щоб вийшов з дому наш сеньйор.

 

Анна

Даремне.

Я від сеньйора таємниць не маю.

 

Маріквіта

О, певна річ! Адже моя сеньйора

зовсім свята! Я саме