Читати книгу - "Мертва зона"

зупинитися на 10, а тоді перейшло на поле 11, клацнувши востаннє й зупинившись.

– Леді програє, джентльмен перемагає, – сказав заводій.

– Ти виграв, Джонні?

– Схоже, що так, – сказав Джонні, коли заводій додав ще два четвертаки до поставленого. Сара тихенько писнула, ледве помітивши, як заводій згріб десяточку.

– Казав же, це мій щасливий вечір, – мовив Джонні.

– Удача – це двічі, а раз – це випадок, – підкинув заводій. – Гей-гей-гей.

– Постав знову, Джонні, – сказала вона.

– Добре. Я залишу там, де воно є.

– Запускати?

– Так.

Заводій знов розкрутив колесо, і, поки воно вертілося, Сара потихеньку пробурмотіла до Джонні:

– Хіба ярмаркові колеса не підмайстровані?

– Колись були. А тепер штат проводить огляди, тож вони вже покладаються тільки на скажені шанси теорії ймовірності.

Колесо сповільнилось і почало цокати. Вказівник проминув 10 і зайшов у діапазон ставки Джонні, продовжуючи сповільнюватися.

– Давай, давай! – гукнула Сара. Кілька підлітків зупинилися подивитися.

Дерев’яний вказівник, що тепер повз дуже повільно, проминув 16 і 17, а тоді зупинився на 18.

– Джентльмен знову перемагає. – Заводій додав ще шість четвертаків до купки Джонні.

– Ти забагатів! – зраділа Сара й поцілувала його в щоку.

– У тебе фарт пішов, друже, – жваво погодився заводій. – Хіба ж можна кидати розпечену залізяку, коли треба кувати? Гей-гей-гей.

– Поставити знову? – спитав її Джонні.

– Чом би й ні?

– Так, давай ще, дядьку, – сказав один з підлітків. Значок на його куртці зображав Джиммі Гендрікса. – Цей чувак зняв з мене сьогодні кілька баксів. Буде дуже добре, якщо і його хтось роззує.

– Тоді й ти став, – сказав Джонні до Сари.

Він дав їй непарного четвертака зі свого стовпчика з дев’яти. Повагавшись якусь мить, вона поставила на 21. Ставки на певне число давали виграш один до десяти, сповіщало ігрове поле.

– А ти сидиш у середині смуги, так, друже?

Джонні глянув на вісім четвертаків, складених стовпчиком на полі, а тоді знову почав терти лоба, ніби відчував, як він починає боліти. Раптом він змів четвертаки зі столу й подзенькав ними у складених долонях.

– Ні. Крутни для леді. Я цього разу просто подивлюся.

Вона здивовано глянула на нього.

– Джонні?

Він знизав плечима.

– Чуйка така.

Заводій закотив очі, ніби просив небеса дати йому сил стерпіти цих дурнів, і знову розігнав колесо. Воно прокрутилося, затихло й спинилось. На подвійному зеро.

– Сектор закладу, сектор закладу, – проспівав заводій, і Сарин четвертак зник у його фартуху.

– Це чесно, Джонні? – ображено спитала Сара.

– Зеро і подвійне зеро дають виграш тільки закладові, – сказав він.

– Тоді ти правильно зробив, що прибрав свої.

– Мабуть, так.

– Крутити знову чи йти собі по каву? – спитав заводій.

– Крути, – сказав Джонні й поставив свої четвертаки двома стовпчиками по чотири на третій десяток номерів.

Поки колесо шуміло у своїй підсвіченій рамі, Сара спитала Джонні, не зводячи погляду з обертів:

– А скільки така штука може принести за один вечір?

До підлітків приєднався квартет зі старших глядачів, двох чоловіків і двох жінок. Чоловік з плечима будівельника сказав:

– Десь у районі п’яти-семи сотень доларів.

Заводій знову закотив очі.

– Якби ж ти був правий, друже, – сказав він.

– Гей, не треба мені тут прибіднятися, – сказав чоловік, схожий на будівельника. – Я двадцять років тому сам таку аферу крутив. Від п’яти до семи сотень за вечір, в суботу легко дві штуки. І це на чесному «Колесі».

Джонні стежив за колесом, котре вже крутилося досить повільно, щоб можна було розрізнити окремі числа, які пролітали по колу. Воно проскочило 0 і 00 один раз, тоді вже тихіше – вдруге, тоді продовжило сповільнюватися.

– Геть сильно розігналося, дядьку, – сказав один з підлітків.

– Стривайте, – сказав Джонні незвичним тоном.

Сара глянула на нього, на те, як його видовжене приємне обличчя дивно натяглося, на його темніші, ніж зазвичай, сині очі, відсторонені й далекі.

Вказівник підійшов до 30 і зупинився.

– Пішла спека, пішла спека, – покірно співав своєї заводій, а маленька юрба позаду Джонні й Сари дружно загукала.

Чоловік, схожий на будівельника, ляпнув Джонні по спині досить сильно, щоб той трохи заточився. Заводій потягнувся до коробки з-під сигар «Рой Тен» під прилавком і докинув чотири банкноти по долару поруч із вісьмома четвертаками Джонні.

– Досить? – спитала Сара.

– Ще раз, – мовив Джонні. – Якщо я виграю, цей чоловік заплатить нам за розвагу і тобі за бензин. А як програю, то ми втратимо пів бакса чи скільки.

– Гей-гей-гей, – тягнув заводій. Він уже розгорівся, повернув утрачений ритм. – Куди покладете, там і лежатиме. Підходьте, хто хоче, ставити веселіше, ніж дивитися. Колесо крутиться, удача не скупиться, де ся зупиняє, того ніхто не знає.

Чоловік, схожий на будівельника, і двоє підлітків підступили до Джонні й Сари. Трохи порадившись, підлітки видобули пів долара дріб’язку на двох і висипали на середній десяток. Чоловік, схожий на будівельника, представившись Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з написом «ПАРНЕ».

– А ти куди націлився, друже? – спитав заводій Джонні. – Залишиш лежати де лежить?

– Так, – сказав Джонні.

– Ох, дядьку, – мовив один з підлітків. – Спокушаєш долю.

– Мабуть, – сказав Джонні, і Сара всміхнулася до нього.

Бернгардт оцінливо зиркнув на Джонні й раптом перемістив свій долар на третій десяток.

– Та й чорт із ним, – зітхнув підліток, котрий казав, що Джонні спокушає долю. Він пересунув п’ятдесят центів, котрі вони назбирали з другом, на той самий десяток.

– Усі яйця в одній торбі, – коментував заводій. – Нехай так і буде?

Гравці ствердно промовчали. Кілька різноробів підсунули ближче, щоб подивитися; один з них був із подругою. Перед балаганом «Колеса фортуни» в потемнілому ігровому куточку ярмарку назбиралася поважна група людей. Заводій потужно крутнув своє колесо. За його обертами стежили дванадцять пар очей. Сара знову глянула на Джонні, думаючи про те, яке дивне в нього обличчя у цьому різкому, але й скрадливому світлі. Вона знову згадала про маску – Джекіл і Гайд, парне й непарне. Її шлунок крутнувся, від чого вона відчула легку слабкість. Колесо сповільнилося, почало цокати. Підлітки заходилися кричати, женучи його далі.

– Ще трохи, маленьке, – вмовляв його Стів Бернгардт. – Ще трохи, любе.

Колесо перецокало до третього десятка й зупинилося на 24. Юрба знову радісно заголосила.

– Джонні, тобі вдалося, вдалося! – кричала Сара.

Заводій свиснув крізь зуби від огиди й розплатився. Долар підліткам, два Бернгардту, десять і два по одному Джонні. Тепер перед ним лежало вісімнадцять доларів.

– Пішла спека, пішла спека, гей-гей-гей. Ще разочок, друже мій. «Колесо» сьогодні тебе любить.

Джонні глянув на Сару.

– Вирішуй ти, Джонні. – Але раптом їй стало неспокійно.

– Давай, дядьку, – підштовхував підліток зі значком із Джиммі Гендріксом. – Буде дуже добре роззути цього чувака.

– Нехай, – сказав Джонні. – Востаннє.

– Куди покладете, там і лежатиме.

Вони всі дивилися на Джонні, котрий одну мить замислено постояв і потер