Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

плащаницею. Це побачили деякі з друзів його і сповістили про це судді, що учинив. І схопили його та й били безжально — так немилосердно віддали йому за вчинене милосердя. А святого Аїтала, почувши, що дихає, взяли за ноги і відтягли до темниці.

Невдовзі знову винесені були із темниці перед суддю, і той сказав їм: "Помилуйте себе, люди, й покуштуйте крові жертвенної, будете від мук увільнені". Вони ж як єдиними вустами мовили: "Не годиться людям кров пити, тільки псам-плотоядцям, але оскільки ти людина ще єством, а норовом пес, який гавкає на Бога, котрий тебе створив, сам-бо, як пес, пий кров і наситися нею". Суддя ж розгнівався і знову повелів бити їх. Наближені, пожалившись, сказали: "Хоча б од варених жертв замість крові вкусіте, щоб звільнилися від муки". Святі ж відповіли: "Не будемо ми нічим сквернити непорочну нашу віру". Відтак суддя із радниками своїми видав на них останнього присуда: нехай од християн будуть камінням побиті. Святий же Йосип рече: "Хочу щось таємно сказати судді". І тоді прибіг до нього суддя, гадаючи, що хоче зволити до їхнього безбожжя. Слуги ж припідняли його трохи від землі, і суддя до нього нахилився. Святий же наповнив вуста свої слиною і плюнув судді в лице, кажучи: "О безсоромний і нелюдський, не соромишся так люто на єство людське нападати і над ледве живими простирати ярість свою!" І повернувся суддя із ганьбою на престола свого.

Послано було відтак безліч слуг по християнських домах і примусом християн витягували з будинків у претор, щоб побили камінням святого Йосипа. Відтягли його трохи далі від претора на просторе місце, викопали яму до стегон і поставили в ній святого, бо не міг інакше стояти, руки ж зв'язали йому назад. І поставили навколо християн, примусом уклавши камені у руки їхні, і примушували, щоб кидали на святого й побили його, що й чинили, хоча не бажали. Приведена була й блаженна Снандулія, і примушувано її, аби кинула каменем на святого. Вона ж заволала: "Відвіку такого не чувано, щоб примушував хто жінку підняти руку на святих мужів, як це ви чините, адже не супроти ворогів воюєте, а супроти нас бран підняли, і вітчизну, яка в мирі пробуває, кров'ю та вбивством наповнюєте!" Нечестиві ж бо рожна вбили в довгу палицю і в руки їй давали, щоб віддаля колола святого. Вона ж сказала: "Ліпше мені вбити це в своє серце, аніж торкнутися святого й неповинного тіла!" Накидано було довкола святого безліч каміння, що тільки голова його виднілася. Один із нечестивих підняв великого каменя, підніс його над головою святого і вдарив тим каменем у голову його. Коли те сталося, розбилася свята голова — і так добрий страждалець віддав духа свого у руки Господа. Поставлено було сторожу стерегти тіла мученичого, ніби якогось скарба, щоб не було вкрадено вірними. По трьох днях, коли настав четвертий, стався великий землетрус, і громи, і блискоти, і падав вогонь із небес, спалив сторожу, а каміння розметав, ніби порох. Коли ж перестав землетрус, і грім, і блискоти, прийшли люди на місце, де було побите камінням тіло святого, побачили розметане каміння, а тіла святого не знайшли, бо Господь, Він знає Сам, як, переніс його на невідоме місце.

Святий же Аїтал-диякон відведений був у село, назване Патріяс, і там також від присилуваних християн був побитий камінням. Святе ж його тіло іноки, що перебували поблизу, прийшовши вночі, таємно взяли і чесно поховали. На тому ж місці, де святий Аїтал убитий був, силою Божою виросло дерево мирсіна, котре всілякі хвороби зцілювало. І стояло те дерево проздовж п'яти років, зцілюючи недуги всіх, що приходили. Нечестиві, бачачи це, заздрісно збісилися і прийшли та й посікли його із коренем. Багато хто із достойних на тому місці бачили світло небесне лискуче й ангелів, які співали й славили Бога, котрий прославляє святих своїх, їхніми ж молитвами сподобімося й ми на висотах із ангелами славу Богові співати навіки. Амінь.

У той-таки день преподобного отця Акепсима, що був у часи Теодосія Великого, який у малій хижі себе зачинив, пробув шістдесят літ, спасінню своєму пригоджуючи; їжею його була сочевиця, мочена у воді. Відтак із затвору виведений і примусом святителем був поставлений, і в мирі глибокому віддав духа Богові.

І святих мучеників: Аттіка, Аганія, Євдоксія, Катерія, Юстукарія, Пактовія, Никтополіона, воїнів, і тих що з ними, що при Декії-царі від Маркела-князя численні муки за Христа перетерпіли і у вогні померли.

І святої преподобної жони Снандулії, яку згадано у стражданні святих мучеників Йосипа й Аїтала.

Місяця листопада в 4-ий день

Житіє преподобного отця нашого Йоаникія Великого

Преподобний отець Йоаникій народивсь у країні Витинійській, у селі, названому Марикати, від батька іменем Миритрикія, матері Анастасії. Починаючи приходити у вік, пас домашню худобу за велінням батьків своїх. Хоч і не був відданий у науку книгам, одначе більше за всіх, котрі вчилися, розумів, бо заповіді Господні сприйняв, — отже, навчав його Дух Святий. Вельми був чеснотливий, лагідний, смиренний, терпеливий і доброслухняний. До молитви мав таку дбалість, що не раз, полишивши своє стадо, цілий день в усамітненому місці стояв і старанно молився Богові. Коли ж на молитву відходив, знаменував стадо своє хресним знаменням, і пробувало стадо нерозхідно, і не було воно звірами розтягнене, ані злодіями крадене, доки блаженний хлопець, увечері повернувшись, не приганяв його до свого дому. В такому ділі вправлявся святий аж до дорослого віку.

У той час царював над греками злочестивий Лев, Константина Копронима син, зваблений єрессю іконоборства. Той послав по всій області вибрати пригідних і хоробрих юнаків у воїнство. Дійшло-бо те послання і до Витинійської країни, і коли були посланці в тому селі, в якому Йоаникій пробуття мав, побачили, що він добрий є юнак, віком зрілий, тілом міцний і до воїнства придатний, забрали його з собою і записали в чин Екскубіторовий. Відтоді Йоаникій був воїном, страшний ворогам через свою мужність, улюблений співтоваришами через покірливість та смирення, але ще більше любий був Богові, бо святі Його заповіді бережливо хоронив. Позаздрив диявол такому його чеснотливому життю і схилив його до єресі іконоборства, якою тоді через царів-єретиків усю Церкву Божу зворушено: викидали-бо із храмів Господніх святі ікони, а тих, що поклонялися їм, гонили. Отак тією єрессю Йоникій зваблений був, що ані чути не хотів про святі ікони. Бог же, бажаючи спасти всіх, спас і