Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

його від зваби в такий спосіб: владнав, щоб посланий він був із воїнством на захід. Коли ж звідтіля повертався, переходив якусь частину Олімпійської гори. І, за промислом Божим, ішов повз одного інока, котрий там, на горі, постив і прозорливий був. Той відчув Йоаникія, який із воїнами мимо проходив, і все про нього від Духа Святого довідався, вийшов із келії і в пустелі явився йому та й каже: "О дитино, Йоаникію! Хоча й християнином називаєшся, Христову ікону чом зневажаєш? Марнотні-бо всі твої чеснотливі труди, коли не маєш благочестивої віри". Це почувши, Йоаникій здивувався, що той називав його на ім'я, хоча його не знав, і викрив діла його, а з ним він ніколи не бачився. Пізнав, що той, котрий говорить до нього, сповнений є Духа Божого і прозірливими очима про все, що в ньому, довідався. Через це впав на землю, кланяючись і прощення просячи, бо в невіданні зогрішив, і пообіцяв виправити себе і належну честь та поклоніння Христовій іконі та зображенню всіх святих воздавати.

Від того-бо часу блаженний Йоаникій дбало почав пошановувати святі ікони, каявся-бо, що зневажив їх у невігластві і, шкодуючи про це, покарав себе постом і всілякими умертвленнями плоті. В царських предпокоях пробуваючи, на голій землі поклони клав, старатливо молитві і всеношньому неспанню віддаючись, і ніколи до ситості їжі не їв. Коли ж і на загальній трапезі зі своєю дружиною йому часто траплялося бувати, то уживав їжу й пиття із такою ж повстримністю, щоб тільки могти перед ними свого поста приховати. В такому покаянні жив він шість років, відтак повстали болгари з великою силою своєю і воювали на греків, полонячи Тракію. Вийшов-бо проти них грецький цар з усіма своїми воїнами, серед них був і блаженний Йоаникій, і коли обидві країни зійшлися, битву учинивши, і перемагали болгари греків, тоді Йоаникій велику з'явив хоробрість, ніби другий Давид, іноплеменників долаючи і перед лицем царським дружину свою захистив од меча супротивних, мужньо супроти ворогів постаючи і січучи їх, неначе стебла. Одного із знаменитих вельмож грецьких, що сікся з болгарами і від них подоланий був і вже в руки їхні потрапив, Йоаникій вибавив: кинувся-бо на них, одних мечем посік, інших же розігнав і полоняника на свободу вивів. Побачив-бо цар таку його хоробрість, запитав про батьківщину його, і про рід, і про ім'я та й повелів записати його у Пам'ятну книгу, щоб після здійснення битви великим саном і багатьма дарами пошанувати такого хороброго воїна. Той-бо уздрів в одному місці болгарина страшного, ніби другого Голіата, котрий тісний прохід загородив і багатьох греків убивав, кинувся на нього, а тоді й обезголовив його. Така була блаженного Йоаникія супроти ворогів видимих мужність, що стало передвіщенням міцних його з невидимими ворогами борінь та перемоги.

Завершилася війна, і, коли повертався цар додому, побачив Йоаникій раніше згадану гору Олімпійську, що стояла праворуч, і, згадавши того інока, що в пустелі до нього вийшов та в іконоборчій єресі звинуватив його, поклав в умі своєму все залишити і, на ту гору поселившись, безмов'ям іночому наслідувати життю і приєднатися до єдиного Бога, — що й вчинив незабаром. Коли ж бо прийшов у царське місто, щоб за явлену в боях мужність дістати чесний сан і дари від царя прийняти, то все зневажив і в послід це поставив. Відійшов од співтоваришів-воїнів і пішов до іноків після двадцять четвертого літа свого до плоті та крові воїнства, бажаючи вести бран із духом злоби піднебесним. Спочатку прийшов до монастиря Агавровського і прийнятий був від іноків, які там жили, відкрив думку свою ігуменові Григорію, що бажає іти в пустелю і самому в безмов'ї жити. Ігумен же спершу похвалив намір його, а тоді сказав: "Хоча й добре мислиш, улюбленче, одначе раджу тобі вибрати спершу не пустельне і від людського співжиття віддалене пробуття, адже не звик до іночих уставів та звичаїв, а насамперед поселися із чеснотливими та вправними ченцями і пізнай од них час і чин молитви, відтак навчися смиренномудрія, послушання та покірливості, а по тому підеш у пустелю. Дбай, дитино, бо коли підеш ненавчений на таке життя, то замість того щоб ворога зранити, сам од нього зранений будеш і замість того щоб перемогти його, сам переможений станеш". Такої корисної ради Йоаникій послухав, од наміру свого тимчасово відійшов і пристав до співжиття богонатхненних мужів, аби звикнути до такого чеснотливого пробуття. У трьох монастирях придивлявся й навчався іночих уставів та життя, спершу в тому Агавровському, тоді пішов до іншого монастиря, названого Утотеляс, а що був некнижний, там почав навчатися грамоти. Побачив-бо, що в той монастир багато мирських людей приходить і безмов'я через них годі втримати, відійшов звідтіля і прийшов у третю обитель — Антидієву, де пробув два літа, вивчив там тридцять псалмів Давидових і добру користь дістав од іноків, котрі там жили. Після двох років знову забажав пустельного безмов'я і захотів вийти на гору, що була поблизу, і, там в усамітненні поселившись, почати пустельне життя, але спершу сім днів пробув, постячи, і молив старатливо Бога, щоб став наставником у його путі, якої бажає. І на сьомий день почув новий той Мойсей голос із висоти, що повелів йому вийти на ту гору. Рушив Йоаникій із монастиря Антидієвого та й подався до гори, що неподалік стояла, і, на неї виходячи, туди й сюди поглядав, де б знайти місце для пробування. І тут побачив двох іноків-пустинножителів — мали вони ризи з волосся, а харч їхній був від зілля, яке росло в пустелі, — до них прийшов і поклонився блаженний. Вони ж, ставши, учинили молитву, а по тому бесідували з ним. Виповів їм Йоаникій усе про себе: відкрив наміра свого і велику користь дістав од святої їхньої бесіди. Пророчили йому ті пустельники, що після п'ятдесяти літ його постництва, в самому кінці життя, нанесено буде на нього спокусу від заздрісних людей, але їм, сказали святі, хворість їхня на голову їхню обернеться. "Ти ж жодним злом не постраждаєш", — що і збулося, про це згодом оповісться. Таке напророкували Йоаникієві блаженні ті пустельники, дали йому ризу волосяну, що мовою країни тієї зветься левитонар; та риза була Йоаникієві як щит нездоланий супроти стріл ворожих, як сам пізніше оповідав. І після корисної поміж себе бесіди розійшлися пустельники і в глибшу пустелю пішли, а Йоаникій на гору, що звалася Трихаликс, пішов і там без келії пробував,