Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Закоłот. Невимовні культи

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 87
Перейти на сторінку:
— НРІ залишив своє місце та подався мандрувати нутрощами материнського корабля. Кассандра на мить уявила, що її мозок покинув черепну коробку й вештається тілом, лише випадково під’єднуючись до окремих датчиків та дата-шин, відсилаючи хаотичні оберемки кубітів без певного місця призначення й цілі, викликаючи раптові судоми та конвульсії.

Повітря в тунелі й за штатних умов було радше… технічним. Зараз інтерфейс шолома показував перевищення ГДК-мр монооксиду вуглецю — не надто значне, але достатнє, щоб лишатися в шоломі. Температура трималася на рівні мінус п’ять, вганяючи в оголену шкіру тонкі голки морозу, жалячи місця, де були порізи. Бліді струминки диму зміїлися під склепінням, плутаючись у кабелях та підвісках монорейки.

Приблизно за сто метрів шлях перекривала ще одна вагонетка — цього разу вона валялася внизу, зірвана з рейки, геть потрощена. Здавалося, що потужний вибух стався всередині, понівечивши та вивернувши вагонетку так, що її годі було обійти.

Кассандра відключила магніти в підошвах, і від легкості, що охопила тіло, запаморочилося в голові. Вестибулярний апарат протестував, вважаючи, що центр тяжіння перебуває водночас внизу й десь позаду-праворуч. Здолавши напад нудоти, дівчина відштовхнулася від палуби, здійнявшись до масивної матово-сірої смуги монорейки. Торкатися її дівчина не наважилася, хоча вочевидь ризик був мінімальним. Вона вхопилася за допоміжні скоби, яких на стелі було досить. Підтягнула вгору ноги, ледь даючи раду інерції важких магнітних чобіт. Проморожені керамічні скоби жалили шкіру долонь і відлунювали болем у суглобах пальців. Чіпляючись руками й ногами за просякле димом плетиво комутації та труб, Кассандра поповзла понад уламками вагонетки. Вона здолала майже половину відстані, коли видрана з м’ясом вагонна стійка зачепила тканину комбінезона. Гострий рваний край намертво уп’явся в одяг, не пускаючи дівчину. Вона декілька разів смикнулася, але достатнього імпульсу без магнітного зчеплення створити не спромоглася. Власної ваги в слабкій гравітації було замало, потрібне було з’єднання з пласкою поверхнею, якої на склепінні тунелю, потрощеному та перевитому комунікаціями, не було.

Дівчина зупинилась, оцінюючи ситуацію. Донизу не спуститися — просто під нею було переплетення металевих уламків, з якого вона б не вибралася, принаймні, не зідравши шкіри. Вперед… Вона знов смикнулась — уламок тримав її міцно, а тканина була надто цупкою, щоб так просто розірватися. Кассандра відчула, як німіють від холоду пальці. Вона пробувала звиватися на всі боки, догори й униз, сподіваючись, що звільнить комбінезон. Марно. Намагалася задкувати, але не бачила, куди ставити ноги, і ледь не зірвалася.

Скільки ще вона протримається? П’ять хвилин щонайбільше. Донизу було метрів три, і половину із них займали уламки вагонетки — чорна пащека, повна вкритих кіптявою ікл. Углибині, не до кінця перетравлені вогнем, виднілися рештки обладунків, зброї, тіл. Скільки космопіхів засмажилися там?..

Раптом кутиком ока серед тих решток вона помітила якийсь рух. Жах пекучим жмутом стиснув горлянку. Кассандра завмерла, вивернувши голову й напружено вдивляючись у морок згорілої вагонетки. Секунди збігали повільно, наче краплі конденсату, не поспішаючи відриватись у небуття. Біль у пальцях ставав нестерпним — настільки, що з кожним ударом пульсу відлунював у скронях, червоною сіткою капілярів застилав очі. Холодний піт зросив чоло.

Рух повторився. Щось незграбно ворушилося просто під Кассандрою. Верескливо скреготнуло акрилове скло по пласталі. Щось проступало з хаосу згорілих уламків — чорна, покручена кінцівка, в якій спаялися броня, одяг і плоть. З розколин тремтливими цівками здіймався блідий дим. Кінцівка знайшла опору, напружилася. Скрипіння посилилося, і уламки з глухим брязкотом розсипалися, вивільняючи згорілий до вугілля кістяк.

Заніміла від жаху, Кассандра засмикалася — раз, потім ще, щоразу відчайдушніше. Від напруги м’язи звело судомою, біль був такий, що на очах виступили сльози. Знизу витягнулася покручена лапа, сапаючи димом з глибоких розколин, вчепилася в стійку. Метал натужно заскреготів, і дівчина відчула, як щось її тягне вниз і назад.

Спазм, який стискав горло, цієї миті відпустив. Кассандра закричала, водночас рвонувшись уперед так, що аж хруснули суглоби. Спротив зріс раптово, до неймовірності, поглинувши відчайдушне зусилля в лічені миті. Дівчина відчувала себе стрілою на натягнутій тятиві — за мить до того, як ту відпустять.

Та раптом напруга зникла, і Кассандру жбурнуло вперед по тунелю, вдарило об рейку, крутонуло, повело вбік, полосонуло по плечах жмутами кабелів, озвалося тонкою смугою болю вздовж лопаток, потім відбило донизу, до палуби, підкинуло ще раз, уперед і вгору. На очі впала багряна заволока, кістки нили, але якимось чином Кассандра розуміла, що флоатує над палубою, повільно опускаючись.

Відчуття поступово поверталися. Звівшись на ліктях, вона завмерла, намагаючись прийти до тями. У вухах дзвеніло, у плечі пульсував гострий біль, м’язи дрібно тремтіли. Слабкість м’якою прохолодною хвилею накривала тіло.

Брязкіт і скреготіння атакували слух дівчини, тільки-но вщух дзвін у вухах. Хтось несамовито видирався з уламків, розсовуючи пласталь, трощачи акрил та синткераміку. Він робив це цілком безмовно, жодним звуком не позначаючи власного існування. У загальному шумі можна було вловити тільки тонке скрипіння обвугленого тіла.

Кассандра побігла — навіть не звівшись на рівні, не озираючись і не думаючи. Вона бігла, незважаючи на пекуче оніміння, що охопило кінцівки, на брак повітря в шоломі, який не встигав за прискореним диханням, на темряву в очах, що ставала дедалі щільніша. Вона відштовхувалася від палуби, хапалася руками за скоби та виступи, тягнула себе вперед. А позаду, випроставшись, повзла за нею ожила циндра. Лише на мить дівчина озирнулася, щоб побачити людиноподібну тінь позаду себе — близько, надто близько. Хрустка лапа вистрелила вперед, вхопивши її за ногу, стиснула, потягла назад. Мить — і друга вхопила шлейку комбінезона, жар лизнув шкіру, просочився вглиб, до хребта, майже паралізувавши Кассандру. Вона наосліп відштовхнулася вільною ногою, вчепилась руками в уламок, що стирчав зі стіни. Навіть крізь ізолюючу поверхню комбінезона проник жар — пекуча хвиля, що здіймалася дедалі вище. Зашкарубла долоня стиснула оголене плече, і хоч дівчина не чула смороду, вона відчувала — гостро й нестерпно — як вигорає її плоть, крізь шкіру та м’язи до самих кісток. Від болю заклало вуха, кров калатала у скронях, немов велетенський молот. Вона викручувалася, намагаючись випростатися, та вкритий циндрою монстр тримав міцно. Він притиснув її до підлоги, неймовірно важкий навіть для слабкої корабельної гравітації. Комбінезон почав плавитися, над ним здійнялися цівки диму. Кассандра лежала на животі, мрець тиснув згори, розжарений настільки, що лускалася його запечена, ламка шкіра. Вогонь виривався назовні вируючими лілеями плазми. Покручена лапа лягла на лицеве скло, акрил зашипів, вкриваючись бульбашками, ядучий сморід заповнив внутрішній простір. Кассандра знов закричала — з останніх сил, наче цей крик

1 ... 9 10 11 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"