Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Таня наче вмовила Розарію піти перекусити, бо ще ж чекати, потім майже чотири години їхати.

— Я не знаю цього району, де тут що.

— От саме тому БІГОМ залазь в інтернет і шукай пристойне місце. Зачиняй машину, і поки ми дійдемо до них — запропонуєш пару варіантів. Я ж пішов “порадитися з тобою”, — Жека усміхнувся й підморгнув. Двічі повторювати не довелося.

 

Вони підійшли до Розарії і дівчат. Тетяна дякувала Златі, хвалила її руки: дівчина сама сплела цього светра і тепер дарує його новій подрузі. Дощ вже не крапав.

— Артуре, тут поблизу є щось пристойне? — знову задзвеніла Тетяна. Як у неї так виходить?

— Ну, Casta і Mafia відчиняються о десятій, Pesto Cafe — наче теж...

— А щось простіше?.. — якось пригнічено запитала Розарія, розуміючи по назвах, що хлопець називає не якісь дешеві забігайлівки.

— На Академці є Мак, — сказав Артур, ховаючи телефон в кишеню куртки, і поглянув на жінку, — підходить?

(В реалі була інша станція метро і інше місто призначення, через зміну виникає невідповідність з часом і місцем подій, бо Novus і МакДональдз біля станції метро Академмістечко відкрились пізніше)

Розарія озирнулась. Якби вони були з онукою самі, то задовольнились би і булочкою з чаєм із найближчого кіоску, але навпроти неї стояв Артур. Судячи з почутих розмов — достатньо розумний і мудрий для свого віку. Йому сподобалася Злата, він хотів її вразити, інакше б він не пропонував екскурсії і кав'ярні на Подолі, щоб подовжити час спілкування, і Розарія навіть не сумнівалася, що ті кав'ярні були шикарні. Вона б могла сісти з онукою в автобус і чекати відправлення, та Злата була така засмучена, що Розарія пошкодувала про відмову від пропозиції затриматися в місті. Потім підійшла Таня, хотіла повернути светра, але ж дощ, вітер... Злата сказала, що дарує його подрузі, і та зраділа. Почувши, що до виїзду є півтори години, Тетяна запропонувала хоча б чаю випити. Розарія здалася. Євген зізнався, що не знає цього району, пішов до друга за порадою. І от тепер Артур стоїть за кілька метрів від неї i буравить її своїми карими очима. Привабливий і такий небезпечний.

— Я не знаю. Я ніколи там не була, — тихо сказала Розарія.

— О! Чудова нагода виправити це і побувати, — Таня видала одну зі своїх найсліпучіших посмішок.

— А ми встигнемо?— невпевнено запитала Розарія.

— Це недалеко, — Артур намагався дивитися прямо на жінку, хоча боковим зором все ж бачив, що Злата трохи повеселішала.

— Ну…

— Жеко, бери речі. Розаріє Павлівно, вам сподобається, — Тетяна взяла бабусю під руку і повела до машини.— Знаєте, якщо ви любите м'ясо, то можна замовити гамбургер. Простий чи подвійний. Можна з сиром. Є риба… — Таня захоплено почала переповідати меню. За ними пішов Жека, взявши з рук бабусі футляр.

— Ходімо? — Артур звернувся до Злати і потягнувся до сумки на її плечі. Дівчина не опиралась, лише ніяково відводила очі, віддаючи її. — Все добре?

— Так… — вона кивнула.

— Ти мене боїшся?

— Ні, — вона поглянула йому в очі. Злата не відчувала страху перед ним, найбільше її турбувало хвилювання, бо не знала як поводити себе поруч з чоловіком. Все її життя складалось із навчання у загальноосвітній школі і занять у музичній. Спілкування з хлопцями, а тим більше з дорослими чоловіками, вона не мала ніколи. Однокласників можна не рахувати, бо в головах у ровесників бігали ще ті зграї тарганів, а в кіно чи на якусь вечірку бабуся ходити не дозволяла. І старша сестра, і брат, і сама Злата все життя були під своєрідним домашнім арештом. Та й коштів на такі "виходи" особливо не було після смерті дідуся.

Артур дивився в сині очі, милувався її обличчям, радів можливості бути поруч, дякував долі за те, що вона подарувала їм ще цей коротенький проміжок часу. Він обов'язково знайшов би Злату потім, але так хотілося познайомитися з нею краще саме зараз. Всередині Артура оживала впевненість, що Злата не лише гарна дівчина, а саме ТА. Він не знав чому, але був упевнений у цьому. І хоч якийсь бісик нашіптував на вухо, що вона може виявитись гидотною цукеркою в красивій обгортці, Артур, зазираючи в синь очей, знав, що ця цукерка буде найсмачнішою в його житті. Неодмінно буде.

— Артуре, ви йдете?! — озирнувся і гукнув Жека, помітивши німу сцену між ними.

— Нас чекають, пішли, — першим зреагував Артур, і вони пішли до авто.

Щоб не піддаватися спокусі обійняти Злату, він вклав руки у кишені куртки.