Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

Зграйка позаду дівчини починає хихотіти. І явно не наді мною.

Та, що мене штовхнула, робить крок назад. І як вони не заплутуються у тих мантіях? Я ледве дошкандибала сюди. Якби тато не вчив  вихоплюватись із захвата за ноги, то уже б і носа розтовкла, і струс мозку б заробила.

А ця дуже технічно заточується. Її мантія не обвивається навколо ніг і взагалі поводиться дуже чемно.

От би й мені так навчитися носити те одоробло.

А от голосу мені такого нафіг не треба.

- Венедіііііііктеее, вона мене обраааазилаааа. - верещить ця штучка.

Біля неї ніби просто з повітря вигулькує якийсь блондинистий хлопець. Тю, я думала, вона призиває свого фамільяра.

В академіях же роздають фамільярів? 

Все життя хотіла собі щось пухнасте. Зайчика якогось. Чи котика. Та не дозволяли. Знали мене добре тому що. Бо ні годувати, ні вигулювати, ні тим більше прибирати лотоки - то не моє. Точно не моє. Але пухнастиків я дуже люблю. Бо вони такі пухнасті… 

Мою руку пронизує удар током. 

Це що, білобрисий Венедикт пуляється мініфайерболами? Круто у них тут за честь дами заступаються. 

От я зараз комусь популяюсь.

Але ні. Венедикт ще набирає повітря в широкі груди. М’язи пречудово розкачані. Там явно і кубики є. Заманливо. 

Але це точно не він пулявся. 

Я дивлюся на постраждалу руку, а на ній скаче той світляк.

Я так і знала. Гррр. У всіх фаміль’яри як фамільяри. У декого взагалі красені Валеріани. 

А мені оце? 

Та воно навіть не може до пуття місцеві маршрути вивчити.  Ой, знову! 

От зараз комусь покусаюсь. Ректору скаргу напишу. І нехай забирає цю приблуду собі. А мені дає нормального фамільяра. Або хоч Валеріана. 

Світляк знову кусає мене за палець. 

-А бодай тобі! 

Та мені раптом стає не до нього.

- Дівчинко, як ти відносишся до булінгу? - вкрадливо питає мене Валеріан, напруживши всі грудні й пресові м’язи. О точно, і кубики на місці. Треба його собі забрати, як нічого кращого не буде.  В академіях завжди усяке лямур-тужур практикують. Він нічо так. 

- Я до нього не відношуся. - відповідаю. - Бо у мене повна сім’я, де панує гармонія. І мене виховували в любові й з розумною дисципліною. Батько у мене спортсмен, повернутий на досягненнях, алкоголь - то не його. Мати мене любила все життя.  І ніколи не думала  зраджувати таткові.

 - Еее… - Валер’ян очманіло крутить головою - Нащо мені твоя анкета, опудало в тісних лосинах?

От і цей хам. Тут що, і справді хто попало вчиться? Я дівчина широких поглядів, ви не  думайте, що якась снобка. У мене в дитинстві навіть проста маркіза в подружках була. А оце, мабуть, якийсь міщанин. Не треба мені такого щастя. Виховуй його ще, етикету вчи. Нафіг.

- Ну ти ж питав про булінг, Валеріане. А булери зазвичай  походять із сімей, де батько п'є або ширяється, а мати тільки й бачить, із ким йому рогів понавішати. І дитина їй вічно заважає. Тож тепер ти бачиш, що я не булер, і мене не треба боятися.

Білобриса мармиза вкривається рожевими плямами. Ну що я такого сказала? Правду, тільки правду і нічого, крім правди. По ньому й так все видно. Тільки дуже недолюблені хлопчики, що не мали правильного приклада від батька, бігають за такими опудалами, як ота істеричка. І захищають їх від маленьких симпатичних дівчат, які й мухи не образять. 

- Та хто ти така, та як ти смієш. - прохрипів він, задихаючись з люті. 

Ха, і у цього проблеми зі словниковим запасом. Це не Академія, а не знаю що. Ну як так можна з адептами? Вони ж двох слів не зв'яжуть, а для заклинань і десяти буває мало. І це я ще вранці думала, ніби не вмію говорити красиво.

Та в порівнянні зі мною вони взагалі не вміють говорити.

А життя ж не шахи, тут одного мату не вистачить, як каже тато.

- Прізвище моє настільки відоме, що я не можу його кому попало називати. - демонструю Валеріанові й зграйці колежанок майстер-клас з вишуканої комунікації.

Тепер уже всі, хто тут є, прислухаються.

- А записано мене тут як Тян. Я адептка першого курсу факультету побутової магії, лосини по фігурі мені підганяла панна професорка. Крім того у вільний від навчання час я працюю секретаркою пана ректора. - зайшла я з усіх наявних козирів одразу.

В столовій запала мертва тиша. На мене тепер дивилися не тільки адепти, а навіть кухарки й прибиральниці. З... з заздрістю і … ненавистю? Що з ними? Якоїсь не такої реакції я очікувала.

-Он воно як! - сказав Валеріан.

 Я розвела руками, перекинула поділ мантії через руку, щоб не вбитися на сходах. 

І відбула до пана Ректора. Бо там ще багато роботи. Світляк, якого і досі всі, крім мене, вперто не помічали, прокладав маршрут. А мої ноги пропікали поглядом всі адепти. 

От що такого? То просто щоб мантія в ногах не плуталася. Я бачила статут. Там нічого не сказано про те, що її не можна перекидати мантії через руку або плече.

 

 

Тян просто чемпіонка по здобуванню ворогів. От в кого тепер просити конспекти чи підказки? Хто тепер схоче з нею спілкуватися, раз перша красуня й красунчик Академії її зненавиділи з першого погляду?

А от побачимо.

Вона, здається має якийсь план.

Ставте вподобайку, якщо ви на боці Тян.

І додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення. Або просто підписуйтесь на автора  https://booknet.com/uk/roma-arvederch-u7854584  - тоді вже точно нічого не пропустите.