Читати книгу - "На волю!"

невеличкого кота, який припав біля Рудохвостового тіла, втупивши невидющий погляд у землю. За ним лежала провідниця Клану.

— І як довго Синьозірка сидітиме біля нього? — запитав Вогнелап.

— Мабуть, цілу ніч, — відповів Сіролап. — Рудохвіст був її помічником і воєводою уже багато-багато повень. Вона не зможе так швидко його відпустити. Він був одним з найкращих вояків. Не такий великий та сильний, як Тигрокіготь чи Левосерд, зате спритний і кмітливий.

Вогнелап глянув на Тигрокігтя, захоплюючись силою, яка нуртувала у його могутніх м’язах та широкій голові. На його масивному тілі були помітні сліди вояцького життя. Одне вухо було розірване навпіл, а перенісся перекреслював широкий шрам.

Зненацька Тигрокіготь підвівся і стиха підійшов до Круколапа. Плямолистка заходжувалася біля пораненого Тигрокігтевого учня, зубами і передніми лапами прикладаючи клубочки павутини до рани на його плечі.

Вогнелап схилився до Сіролапа і запитав:

— А що це робить Плямолистка?

— Зупиняє кровотечу. Рана, здається, серйозна. Та і Круколап неабияк злякався. Він завжди був нервовий, але щоб настільки — я ще його ніколи таким не бачив. Ходімо глянемо, чи він уже прокинувся.

Вони пройшли крізь ряди схилених у жалобі котів до місця, де лежав Круколап, і всілися на певній відстані, чекаючи, щоб Тигрокіготь закінчив говорити.

— Отож, Плямолистко, — впевненим нявкотом звернувся Тигрокіготь до плямистої кицьки. — Як він? Думаєш, ти можеш його врятувати? Я витратив чимало часу на його тренування. Не хотілося б, аби мої зусилля пропали марно у першій же битві.

Плямолистка відповіла, не відводячи очей від пораненого:

— Ага, шкода, якщо після усіх твоїх дорогоцінних тренувань він помре у першій же бійці?

— Він житиме? — наполягав Тигрокіготь.

— Звісно. Йому просто треба відпочити.

Тигрокіготь зітхнув і поглянув униз, на нерухому темну фігуру. Він штурхнув Круколапа передньою лапою.

— То вставай! Підводься!

Круколап не ворушився.

— Глянь, які довгі у нього пазурі! — прошипів Вогнелап.

— О, так! — натхненно відповів Сіролап. — Я б точно не хотів із ним битися.

— Не так швидко, Тигрокігтю, — Плямолистка поклала лапу на гострі пазурі Тигрокігтя і делікатно відсунула їх убік. — Цей новак має залишатися у повному спокої, аж доки не загоїться його рана. Ми ж не хочемо, щоб рана знову відкрилася, коли він гасатиме довкола, намагаючись тебе втішити. Облиш його.

Вогнелап збагнув, що йому перехопило подих, він усе чекав реакції Тигрокігтя. Йому здавалося, що небагато котів можуть наказувати таким воякам, як цей. Великий кіт остовпів і вже збирався заговорити, коли це Плямолистка лагідно додала:

— Навіть ти знаєш, що краще не сперечатися із медикицькою.

Очі Тигрокігтя зблиснули від слів маленької плямистої кицьки.

— Я б не наважився сперечатися з тобою, люба Плямолистко.

Промуркотівши це, він повернувся і вже збирався було йти, коли помітив Сіролапа і Вогнелапа.

— А хто це? — запитав він Сіролапа, височіючи над ними обома.

— Він наш новак, — нявкнув Сіролап.

— Він смердить кицюнею! — гарикнув вояк.

— Я був домашнім котом, — сміливо нявкнув Вогнелап, — але я збираюся тренуватися, щоб стати вояком.

Тигрокіготь глянув на нього з несподіваною цікавістю.

— О, так. Тепер пригадую. Синьозірка розповідала, що вона наткнулася на якусь заблукалу кицюню. То що, вона тебе випробовуватиме, так?

Вогнелап сидів струнко, йому хотілося вразити цього видатного вояка Клану.

— Саме так, — поважно нявкнув він.

Тигрокіготь зміряв його замисленим поглядом.

— Тоді я із цікавістю спостерігатиму за твоїми успіхами.

Вогнелап гордо випнув груди, коли Тигрокіготь повернувся і побрів геть:

— Як гадаєш, я йому сподобався?

— Не думаю, що хоч хтось із новаків йому подобається, — прошепотів Сіролап.

Круколап поворухнувся і нашорошив вуха.

— Він пішов? — пробурмотів новак.

— Хто, Тигрокіготь? — відповів Сіролап, підповзаючи ближче. — Так, пішов.

— Ну то привіт, — розпочав було Вогнелап, збираючись відрекомендуватися.

— Ану геть, обидва! — запротестувала Плямолистка. — Як я маю допомогти цьому котові, якщо мене постійно відривають?

Вона нетерпляче змахнула хвостом перед Вогнелапом і Сіролапом, протиснулася між ними і своїм пацієнтом. Вогнелап збагнув, що вона говорить серйозно, незважаючи на веселі іскорки в теплих бурштинових очах.

— То ходімо, Вогнелапе, — нявкнув Сіролап. — Я тобі тут усе покажу. Бувай, Круколапе.

Двоє котів залишили Плямолистку наодинці із Круколапом і пішли геть через галявину.

Сіролап здавався замисленим. Очевидно, він сприймав свої обов’язки екскурсовода вкрай серйозно.

— Ти вже знаєш Високий Камінь, — почав він, махнувши хвостом у напрямку великого, вологого кругляка. — Синьозірка завжди звертається до Клану саме з нього. Її кубельце там унизу, — він вказав носом на вимоїну у боці Високого Каменя. — Його вимив прадавній струмок багато повень тому.

— Вояки сплять тут, — провадив далі Сіролап.

Вогнелап рушив за ним до величенького куща за кілька стрибків від Високого Каменя. Звідти відкривався чудовий краєвид на чагарі ожини, які приховували вхід до табору. Гілля куща стелилося низько, але Вогнелап розрізняв клаптик вільного простору всередині, де вояки й облаштовували свої гнізда.

— Старші вояки сплять найближче до центру, де найтепліше, — пояснив Сіролап. — Зазвичай вони ділять свою здобич усередині. Молодші вояки їдять осторонь. Іноді когось із них запрошують долучитися до трапези старших вояків. Це велика честь.

— А що ж інші коти Клану? — запитав Вогнелап, вражений усіма цими традиціями і ритуалами життя Клану.

— Ну, королеви живуть разом із вояками, коли захищають Клан, але коли вони чекають чи вигодовують кошенят, то живуть у гніздечку біля ясел.

У старійшин є власне лігво, на іншому боці галявини. Ходімо, я покажу.

Вогнелап дріботів услід за Сіролапом на інший бік галявини, повз лігво Плямолистки. Вони спинилися біля поваленого дерева, яке приховувало клаптик витоптаної трави. Припавши низько до землі, четверо старійшин захоплено поїдали молоденького кролика.

— Це їм принесли Порохолап із Пісколапкою, — прошепотів Сіролап. — Одним із обов’язків новаків є приносити свіжину старійшинам.

— Привіт, малий, — привітав один зі старійшин Сіролапа.

— Привіт, Дрібновуше, — нявкнув Сіролап, схилившись на знак пошани.

— А це, певно, наш новак Вогнелап, ге ж? — нявкнув другий кіт. Його плямисте хутро було темно-брунатне, а на місці хвоста стирчав короткий обрубок.

— Саме так, — відповів Вогнелап, мавпуючи ввічливий кивок Сіролапа.

— Я Куцохвіст, — нявкнув брунатний кіт. — Ласкаво просимо до Клану.

— Ви двоє уже їли? — спитав Дрібновух.

Обоє котів похитали головами.

— Ну, тут вистачить. Пісколапка з Порохолапом стають все кращими мисливцями. Ви ж не проти, якщо двоє малюків заморять із нами мишку? Одноока?

Блідо-сіра королева, яка лежала побіля нього, похитала головою. Вогнелап помітив, що одне її око було невидюще і вкрите паволокою.

— А ти, Рябохвостко?

Інша старійшина, плямиста кицька із сірим візерунком, нявкнула голосом, скрипучим від старості:

— Звісно, ні.

— Дякую, — захоплено нявкнув Сіролап.

Він підійшов, витяг величеньку мишу із купи здобичі й кинув її під ноги Вогнелапу.

— Ти все ще