Читати книгу - "Ти мене зрадив, Лада Короп"

4.

Гліб йде під ранок. Я досі відчуваю його запах у ліжку.

Ми з ним добре проводимо час, але здається наші відносини можуть перерости у дещо інше. Й це мене дуже лякає.

Мені хотілося невеликої розваги. Такий собі легкий роман. Але схоже Гліб вважає інакше. Його вчорашній поцілунок мене збентежив до глибини душі. У ньому була не тільки ніжність, але й надія. 

Та що я можу йому обіцяти якщо серце у мене розбито. 

Зараз я не готова до нових стосунків та можливих страждань.

Більше того мені нічого не відомо про Гліба. Хто він? Як живе? Чим займається?

Тільки одне я знаю точно він чудовий коханець. Він неодноразово мені це доводив.

Сьогодні субота й у мене вихідний. А ще я йду на весілля до Рими. Одна без Гліба.

Бо ми не у тих відносинах, щоб ходити разом на такі заходи.

Гліб все зрозумів й побажав мені гарно провести час.

Я швидко встаю, приймаю гарячий душ та біжу у студію краси. Рима сама домовилася про макіяж та зачіски подружок нареченої. Тому я мала встигнути вчасно. 

Коли все було готово я розхувавшись пішла додому переодягнутися.

Рима замовила пошив суконь для подруг нареченої. Всі вони були абсолютно ідентичні. Шовкові, ніжно - блакитного кольору, максимальної довжини. З відвертим вирізом на спині. Дивлюся на себе у дзеркалі й бачу дуже привабливу жінку. Хоча мені вже двадцять сім я виглядаю молодше.

Раптом згадую власне весілля з Віктором. Якою щасливою я тоді була.

Хоча я й не мала білої сукні, бо ми були студентами все ж це був найкращий день мого життя.

Був. Більше не буде. А якщо й буде, то хтозна-коли?

Дзвонить мобільний. Рима. Психує. Вона вдома чекає на мене, бо я єдина хто запізнюється. А у неї фотосесія з подружками нареченої.

   Викликаю таксі і якомога швидше стараюся дістатися до будинку Рими.

 

 

****

Весілля у повному розпалі. Я посміхаюся численним гостям й чим можу допомагаю Римі.

Вона щаслива. Це гріє душу. Можливо й мені колись стане легше.

Мене посадили за столиком поряд з тим самим Антоном. Двоюрідним братом. Нудним та набридливим.

Йому двадцять п'ять. Він нещодавно закінчив аспірантуру, а ще його батьки працюють за кордоном. Загалом хлопець повністю відбився від рук. У нього у голові тільки один секс і все.

– Чуєш може це зустрінемося як не будь? Замутимо трохи? – підсідає ближче до мене Антон, а мене аж трусить від цього парубка.

– Слухай чувак нічого мутити з тобою я не збираюся. Відвали, – кажу спокійно.

Але схоже це тільки більше заводить Антона й він починає притискатися до мене сильніше.

– Ну ти чого? Давай, не відмовляй, собі у задоволенні.

– У задоволенні? З тобою? Не смішно.

– Ти на себе подивись. Явно одинока стара діва, яка мріє про секс зі справжнім мачо.

– Що? – дивлюся на цього Антона й дивуюся. Як бувають ще на світі такі виродки? Всередині й ззовні? – Ти хоч сам зрозумів що сказав? – питаю у хлопця.

– А що хіба не так? – всміхається Антон.

– Йди до біса. Й не підходь до мене навіть на кілька метрів. Тобі ясно? – схоже моя агресія подіяла на Антона й він мовчки відступив.

Далі все як завжди: купа конкурсів, багато тостів та жарти ведучого.

Мені самій чомусь сумно. Набагато приємніше посидіти з Глібом вдома й просто побалакати. Навіть про звичайні дрібниці, які вже давно не мають значення.

Тут я почуваю себе наче не у своїй тарілці.

Хочеться додому у своє затишне та тепленьке ліжко.

Вирішую піти до вбиральні трохи охолодитися.

Якби мені хотілося піти звідси якнайшвидше. Ця щаслива й весела обстановка точно не для мене.

Виходжу з вбиральні й бачу знайоме обличчя. Антон. 

Він знову підходить до мене й витріщається наче вперше бачить.

– Ну що бейбі, може ти вже встигла передумати? – питає й шкіриться.

– Ти що глухий? Кажу ж тобі відвали, – переходжу на крик.

Збираюся йти до зали, але Антон перехоплює мою руку й міцно заключає в обіймах.

Я намагаюся вирватися, але він мене не пускає. Кудись тягне за собою.

– Відпусти, виродок. Якщо не зробиш цього я закричу, – запевняю хлопця.

– Кричи скільки влізе. Все одно тебе ніхто не почує, – сміється Антон.

Я пручаюся, б'юся ногами та марно. Антон заштовхує мене у машину й лягає зверху.

Його лапи нишпорять по моєму тілу. Він силою цілує мене й засовує до рота свій язик. Його подих огидний, а зуби криві.

Потім задирає сукню й намагається залізти мені у труси. Мені мерсько. Я відчуваю себе наче облита брудом. Б'ю його у груди, але він наче бетонна стіна. Качок недороблений.

– Не пручайся, красуне. Я побився об заклад, що трахну тебе і я це зроблю, – бубонить Антон.

– Ні, будь ласка, відпусти. Ти мені огидний, – мої спроби звільнитися від нього зазнають фіаско.

Антон продовжує мене мацати та задирає сукню ще вище. Від чого вона трохи рветься.

Я ж від відчаю та ненависті знаходжу у собі останні сили й б'ю Антона коліном в пах.

Він волає наче ранений звір й відступає.

Це дає мені можливість втекти. Я біжу щосили й зачиняюсь у вбиральні. Виймаю з клатча смартфон й тремтячими руками набираю Гліба. Він підіймає слухавку.

– Алло, привіт. Це я, забери мене звідси. Будь ласка.

 

Любі читачі якщо вам сподобався роман не забувайте про зірочки та відгуки. Діліться своїми думками не соромтеся. Люба ваша думка дуже цінна для мене.

З повагою ваш вірний автор. Лада Короп.

 

 

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍