Читати книгу - "Ти мене зрадив, Лада Короп"

3.2.

Мілана. 

– Ось тримайте цей комплект, – молоденька продавчиня протягує мені комплект чорної спідньої білизни.

 Так я вирішила себе побалувати. Невже не маю на це права? Думаю Глібу воно теж сподобається. Коли ми жили з Віктором він абсолютно не звертав увагу на мій зовнішній вигляд. Особливо останнім часом. За п'ять років сімейного життя він робив мені компліменти декілька разів. На наші річниці або великі свята. Та я так несамовито його кохала, що взагалі не думала над цим. А варто було. Зараз все інакше. Ми з Глібом зустрічаємося всього місяць, але він вже встиг дослідити мене всю. І що мені у ньому подобається це те що він щедрий на увагу до мене. Навіть попри те що ми зустрічаємося тоді коли нам зручно й просто хочеться. Я можу не телефонувати йому кілька днів й він мене розуміє. Не тисне. Так само як і я на нього. Ми домовилися про те що не буде ніяких зобов'язань та відповідальності. Просто гарячий роман. Не хочу більше ніяких тривалих стосунків. Він поважає мій вибір. Це мені у ньому подобається. Я стою роздивляюся себе у дзеркалі. Я схудла й це не дивно. Досі з голови не виходить Віктор та Наталя. Кожного дня натикаюсь на його сторінку в інстаграм. Де вони такі щасливі й задоволені. А мене душить образа. Чому він так вчинив? Не так давно він щиро мені клявся у коханні. А потім жорстоко зрадив. Тільки з Глібом забуваюся на деякий час. Той який проводимо разом. Виходжу з примірочної і йду до каси. 

Але чую як мене хтось окликає. Повертаю голову й бачу Нату, яка теж підходить до каси з відвертим пеньюаром у руках. 

– Лано, привіт. Не очікувала тебе тут побачити. Невже мужика собі знайшла? 

– Ната зухвало скалиться. 

– Привіт. Може й знайшла. Тобі яке діло?– відповідаю не менш зухвало. 

– Цікаво, хто ж на тебе таку поласує? 

– У кого є справжній смак. І він вміє цінувати жіночу красу, – видавлюю посмішку на обличчі. 

Наташа багровіє від злості й не знає що й сказати. Всередині мене все кипить, але я намагаюся триматися.

 – Ти знаєш у нас з Віктором все дуже добре. Ми дуже щасливі, – раптом промовляє Ната. 

– Рада за вас. Сподіваюся ти подаруєш Віктору ту сім'ю яку я не змогла, – кажу з болем у серці. 

Досі не можу забути Віктора і його вчинок. Десь глибоко у серці все ще щось відчуваю до нього. Хоча вже не кохаю так сильно як раніше. Бо коли він сказав мені що вона краща за мене й здорова на відміну від мене щось змінилося. Не можу кохати чоловіка, який проміняв мене на іншу. І її дитину вважає бажаною.

– Знаєш, ти мені вибач. Ми звісно колись були подругами й все таке. Але я закохалася і Віктор теж. Так буває. Навіщо таке подружнє життя де немає кохання? – Ната зараз здається цілком щирою. Навіть не віриться.

– Я знаю. Та якщо все так, як ти кажеш, то чому ти мені у всьому не зізналася? 

– Бо не хотіла бути поганою. Виходить я розлучниця, повела чоловіка із сім'ї. Але я знаю що ви з Віктором не були щасливі. Він жив з тобою тільки з жалю, – зі сльозами на очах промовляє Ната. 

 Сцену яку вона розіграла переді мною заслуговує на оскар. 

– Нато, заспокойся. Мене не цікавлять подробиці зради Віктора. І взагалі до тебе і до нього мені байдуже.

– Лано, пробач. Та ти повинна мене зрозуміти, – Наталя схопила мене за рукав пальто. 

– Наталю я тебе зрозуміла. А тепер, будь ласка, дай мені спокій. Добре? 

– Тільки пообіцяй мені, що не будеш намагатися повернути Віктора. Благаю. 

– Якщо ти так просиш, то обіцяю навіть на метр не підходити до нього. 

– Дякую. Ти не уявляєш яке це полегшення, – відповідає Ната. 

І я помічаю наскільки втомлене й змарніле у неї обличчя. Напевно не просто так втримати Віктора? Мені здається, що якщо він зрадив мені, то і з нею вчинить так само. Чи можливо мені це тільки здається?

   Після важкої розмови з Наталею їду додому. Ввечері до мене прийде Гліб. Ми з ним вирішили подивитися романтичний фільм. Через те, що я не дуже полюбляю ходити у кіно ми залишимося вдома. Коли я вже вдома одразу починаю готувати вечерю. Фільм фільмом, але ж їсти треба. Тому готую качку під соусом, смажені креветки, а також жульєн з грибами. І картопляне пюре. Глібу подобається як я готую, тому тепер ми проводимо більшість вільного часу у мене вдома, а ніж у ресторані. Сьогодні нам підходить зустрітися і я помічаю, що чекаю на нього. Дзвінок у двері я посміхаюся і йду відчиняти.

 У дверях стоїть Гліб з великим букетом білих троянд у руках. 

– Привіт, Лано. Можна увійти? – запитує й протягує мені букет, який ще трохи й завбільшки з мене.

 – Так, звісно. Заходь. 

– Як чудово пахне. Ти знову щось наготувала? — цікавиться Гліб.

 – Так. Все як зазвичай. Твоє улюблене, – кажу Глібу й бачу щиру посмішку на його обличчі. 

 – Ще ніхто так для мене не старався. Дякую тобі, – Гліб підходить до мене й ніжно цілує у губи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍