Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

кубики. Дотримуючись правил гри, Том закрив очі долонею, аби не бачити яке слово складає Джек.

Набір кубиків складався з великих і малих літер та з цифр: таким чином, ця гра була посібником для навчання не лише читанню, але й рахуванню. Джек складав кубики рядком, а потім, насупивши брови, обирав потрібні йому для того, щоб скласти слова. Хлопчик так захопився цією нелегкою роботою, що не звертав уваги, на Дінго, який крутився коло нього. Раптом собака завмер на місці, вирячившись на один з кубиків. Потім підняв праву лапу, завертів хвостом, схопив в зуби кубик, відбіг в бік і поклав його на палубу.

На кубику була намальована велика літера «С».

— Дінго, віддай! — крикнув хлопчик, перелякавшись, що собака розгризе кубик.

Але Дінго повернувся, узяв ще один кубик і поклав його поряд з першим.

На другому кубику була намальована велика «В».

Джек закричав.

Зачувши його прибігли місіс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд, яки саме в той час гуляли по палубі.

Джек розповів їм про те, що сталося.

Дінго розрізняє літери! Дінго вміє читати! Так, так! Джек бачив це на власні очі.

Дік Сенд хотів повернути кубики Джеку, але Дінго зустрів його гарчанням.

Проте юнак підняв кубики і повернув їх на своє місце. Дінго знов кинувся до кубиків, знов вибрав ті ж самі літери і відніс їх в бік. Цього разу він притиснув кубики лапами, ясно даючи зрозуміти, що не має наміру їх віддавати. Інші літери для нього наче не існували.

— Дивно! — скликнула місіс Уелдон.

— Дійсно, дуже дивно, — сказав капітан Халл, пильно дивлячись на кубики.

— С, В, — прочитала місіс Уелдон.

— С, В, — повторив капітан Халл. — Такі ж самі літери, що і на нашийнику Дінго! — Том, Ви здається, казали, що цей собака лише з недавніх пір належав капітанові «Вальдека»? — несподівано озвався він до старого негра.

— Так, пане. Дінго потрапив на «Вальдек» лише два роки тому.

— І Ви кажете, що капітан «Вальдека» знайшов його на західному узбережжі Африки?

— Так, пане, біля гірла Конго. Я багато разів чув, як капітан «Вальдека» говорив про це.

— Отже ніхто не знає кому раніше належав Дінго і як він потрапив до Африки?

— Ніхто, капітане. Адже з собаками важче, ніж з покинутими дітьми: документів немає, а розповісти вони нічого не можуть.

Капітан Халл замовк і задумався.

— Хіба ці дві літери говорят, Вам про що-небудь, капітане? — запитала через хвилину місіс Уелдон.

— Так, місіс Уелдон. Вони наводять мене на думку… А, втім, можливо це просто випадковий збіг.

— Який?

— Можливо в цих літерах є сенс і вони допоможуть з’ясувати долю одного відважного мандрівника.

— Не розумію. Що ви цим хочете сказати?

— Зараз поясню, місіс Уелдон. У тисяча вісімсот сімдесят першому році, тобто два роки тому, один мандрівник-француз, за ініціативою Паризького географічного товариства, вирушив в Африку аби спробувати перетнути континент із заходу на схід. Експедиція повинна була розпочатися біля гирла ріки Конго. Кінцевою точкою планувався мис Дельгадо в гирлі річки Рувума, за течією якої мандрівник мав намір спуститися. Цю людину звали Самюель Вернон.

— Самюель Вернон? — повторила місіс Уелдон.

— Так, місіс Уелдон. Зверніть увагу, ім’я і прізвище розпочинаються як раз з тих літер, які Дінго вибрав з усього алфавіту, і вони ж намальовані на його нашийнику.

— Справді — сказала місіс Уелдон. — А що трапилося з цим мандрівником?

— Він вирушив в експедицію, — відповів капітан Халл, — і відтоді від нього не було повідомлень.

— Жодної звісточки? — запитав Дік Сенд.

— Жодної, — сказав капітан.

— А що Ви про це думаєте? — запитала місіс Уелдон.

— Я гадаю, що Самюел Вернон не зміг дістатися східного берегу Африки. Або він загинув в дорозі, або його взяли у полон туземці.

— Отже, цей собака…

— Можливо належить Самюелю Вернону. Але якщо я не помиляюся, Дінго виявився щасливішім за свого хазяїна, і йому вдалося повернутися назад до гирла Конго — адже його саме там знайшов капітан «Вальдека».

— А Ви напевно знаете, що у француза-мандрівника був собака, або це тільки ваша здогатка?

— Ні, місіс Уелдон, це тільки моя здогадка, — відповів капітан Халл. — Але безперечно Дінго знає ініціали мандрівника «С» і «В». Яким чином і де собака навчився розрізняти ці літери, я, зрозуміло, не можу вам сказати. Але Дінго їх відмінно знає. Дивіться, він підштовхує кубики лапою, наче просить нас прочитати ці дві літери.

І справді, поведінку Дінго не можна було описати інакше.

— Хіба Самюель Вернон сам відправився в таку важку подорож? — запитав Дік Сенд.

— Не знаю, — відповів капітан Халл. — Але напевно він взяв із собою загін носильників-туземців.

У цю хвилину на палубу з кубрика вийшов Негоро. Ніхто не звернув на нього увагу, а тому й ніхто і не помітив, яким дивним поглядом португалець подивився на собаку, що як і раніше сидів біля кубиків з літерами «С» і «В». Але Дінго, побачивши судового кока, люто загарчав і вишкірив зуби. Негоро негайно сховався в кубрик, але погляд, яким він подивився на собаку і невільний загрозливий жест не віщували Дінго нічого доброго.

— В цьому є якась таємниця, — прошепотів капітан Халл, який не пропустив жодної подробиці цієї короткої сцени.

— А все ж таки дивно, містере Халл, — помітив Дік Сенд, — як собака навчився розпізнавати літери?

— І нічого тут немає дивного! — заявив маленький Джек. Мама мені часто розповідала про собаку, який вмів читати і писати, як справжнісінький шкільний вчитель, і навіть грав у доміно.

— Мій коханий хлопчику, — посміхнулась місіс Уелдон, — собака Муніто, про якого я тобі розповідала, зовсім не був таким вченим, як ти гадаєш. Якщо вірити тому, що мені казали, Муніто не вмів розрізняти літери, з яких складав слова. Увесь секрет полягав в загостреному слуху. Його хазяїн, один спритний американець, помітив цю здібність Муніто, став розвивати її і в решті решт добився дивовижних результатів.

— Що ж він зробив, місіс Уелдон? — запитав Дік Сенд. Таємниця вченого собаки зацікавили його не менш, ніж Джека. — Ось що, друже мій. Коли Муніто повинен був «працювати» перед публікою, на столі ставили кубики з літерами, схожі на Джекові. Собака ходив по столу і стежив, коли з публіки назвуть слово, яке він повинен скласти, — голосно або пошепки, все одно. Єдиною умовою було, щоб це слово знав хазяїн Муніто.

— Виходить що коли хазяїна не було… — почав юнак

— … собака нічого не міг вдіяти, — закінчила місіс Уелдон. — І ось чому. Букви були розставлені на столі, собака ходив уздовж цього алфавіту. Коли Муніто підходив