Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

до букви, яку потрібно було взяти, щоб скласти задане слово, він зупинявся, але не тому, що знав букву, а тому, що розрізняв звук, не чутний для інших, — він чув, як американець клацав зубочисткою, схованою в кишені. Це і був сигнал. Муніто брав кубик і ставив його поряд з іншими.

— Ось і увесь секрет? — вигукнув Дік Сенд.

— Так. Як бачиш, нічого складного, — відповіла місіс Уелдон. — Загалом, це стосується будь-якого фокусу. Коли хазяїна не було поряд, Муніто втрачав свій «дар». Власне, тому мене і дивує як Дінго вдалося розпізнати ці дві літери без Семюеля Вернона, якщо він справді був власником собаки.

— Насправді, — зауважив капітан Халл, — це гідно подиву. Проте, в цьому випадку пес не складає слово із літер, на вибір глядачів: він обирає лише дві літери, постійно ті самі. Зрештою, собака, що дзвонив у двері монастиря, аби отримати залишки вечері для жебраків, або ж пес, який мусив по черзі з іншим псом крутити коловорот через день і відмовлявся виходити не в свою зміну, — можливо, ті собаки набагато розумніші за нашого Дінго. Що б там не сталося, проте факт залишається фактом: з усіх літер абетки Дінго обрав лише дві — «С» та «В». Інші літери, схоже йому не знайомі. Це може означати лише те, що певні обставини змусили собаку запам’ятати лише ці дві букви.

— Ох, капітане Халл, — промовив Дік Сенд, — якби тільки Дінго міг говорити! Він пояснив би нам значення цих двох літер та чому він має зуб проти нашого кока!

— Ще й який зуб! — засміявся капітан Халл, вказуючи на Дінго, який в цей момент позіхнув, демонструючи оточуючим свої гострі ікла.

Розділ шостий. Кит на обрії

Недивно, що цей дивний випадок з Дінго неодноразово слугував темою для бесід на палубі «Пілігрима» між місіс Уелдон, капітаном Халлом та Діком Сендом. Останній інстинктивно ставився до Негоро з певною недовірою попри те, що поведінка корабельного кока як і раніше не викликала нарікань. Бак та кубрик також долучилися до обговорення, але там дійшли іншого висновку: Дінго був визнаним наймудрішим собакою, який не лише читає, але, можливо, й пише краще від деяких матросів. Якщо він ще не почав говорити мовою людини то лише тому, що на те, вочевидь, є переконливі причини.

— Ось побачите, — запевняв кермовий Болтон, — одного чудового дня цей пес наблизиться до мене і запитає: «Куди ми тримаємо курс, Болтон? Який нині вітер? Норд-вест чи вест-норд-вест?» І я змушений буду відповісти йому.

— Чимало існують тварин, що розмовляють, — розмірковував вголос інший матрос, — сороки, папуги!.. Чому б і собаці не заговорити як їй так хочеться? З дзьобом важче розмовляти, аніж пащею.

— Що правда, те правда, — підтвердив боцман Хоук, — ось тільки балакучих собак ніколи не існувало.

Команда «Пілігрима» дуже б здивувалася, дізнавшись, що собаки, що розмовляють, існують, і що в одного данського вченого жив пес, який вмів чітко вимовляти слів зо двадцять. Проте, непролазні хащі розділяли здатність до говоріння та розуміння людської мови. Голосові зв’язки собаки данського вченого були влаштовані таким чином, що він міг видавати виразні звуки, проте значення слів він розумів так само як, скажімо, папуга, сойка чи сорока. Для всіх «балакучих» тварин слова — різновид співу чи крику, значення яких залишається недосяжним для них.

Попри все Дінго став героєм дня на борту «Пілігрима». Варто зазначити, що він ніскілечки не загордився від цього. Капітан Халл неодноразово повторював один й той самий дослід: він розкладав перед собакою дерев’яні кубики і Дінго, не вагаючись, безпомилково кожного разу обирав з-поміж усіх саме ті, з літерами «С» та «В». Декілька разів капітан Халл проводив експеримент в присутності кузена Бенедикта. Однак, вченого вабили виключно комахи і поведінка Дінго минула повз його увагу. Проте, одного разу, він зглянувся і провів коротку лекцію з цієї теми.

— Не слід вважати, — промовив він, — що лише собаки такі кмітливі. І вони, і інші подібні до них тварини насправді слідують інстинкту. Згадайте хоча б кнурів, які тікають з корабля, приреченого на загибель; згадайте бобрів, які передбачають підйом води в річці і добудовують зверху свої греблі; згадайте віслюків, які мають дивовижну пам’ять; згадайте, зрештою, про коней власників Нікомеда Скандерберга та Оппієна — вони померли з горя після смерті своїх господарів. Існують і інші тварини, що прославляють своїх родичів. Відомі випадки, коли чудово навчені птахи писали слова під диктант свого вчителя без помилок, коли папуги рахували гостей в кімнаті з точністю, якій позаздрив би обчислювач Бюро довготи і широти. Хіба не існувало папуги, за якого заплатили сто золотих через те, що він читав без запинки якомусь кардиналу, своєму хазяїнові, увесь Символ віри? Зрештою, хіба ентомолог не мусить відчувати гордість, коли він бачить, як звичайні комашки демонструють докази високорозвиненого інтелекту, підтверджуючи вираз «In minimis maximus Deus»[22]? Адже мурахи могли б посперечатися з будівничими наших великих міст, водяний павук-сріблянка, не знаючи законів фізики, створюють повітряні дзвоники, а блошиці везуть екіпажі, як справжні рисаки, виконують стройові вправи не гірше від карабінерів, стріляють з гармат краще за дипломованих артилеристів, випускників Вест-Поінт[23]. Ні, цей ваш Дінго не заслуговує надмірної похвали. Якщо він так добре знає алфавіт, то це зовсім не через його мудрість: просто він належить до ще не відомої в зоології породи «canis alphabetias» — «письменних собак» з Нової Зеландії.

Проте ця палка промова заздрісного ентомолога ніскільки не принизили Дінго в очах мешканців «Пілігрима», а бак, як і раніше, вважав його справжнім дивом. Лише Негоро не поділяв загального захвату від собаки. Можливо, він вважав її зарозумілою. Дінго ставився до кока так само вороже і Негоро не згаяв би шансу відплатити йому за це, якщо б Дінго не міг постояти за себе, по-перше, і якщо б, по-друге, він не став улюбленцем всього екіпажу.

Тепер Негоро більше ніж раніше уникав Дінго. Це не завадило Дікові Сенду помітити, що після випадку з кубиками взаємна ненависть людини та собаки посилилася. В цьому було дещо незрозуміле.

Десятого лютого норд-ост, змінюючись постійно нестерпним безвітрям, під час яких «Пілігрим» стояв на місці неначе вкопаний, почав затихати і капітан Халл почав сподіватися на швидку зміну вітру. Він мріяв про північно-західний вітер, який дозволив би шхуні підняти всі вітрила. «Пілігрим» покинув Оклендський порт всього дев’ятнадцять діб тому. Затримка була не такою ж великою і за попутнього вітру, на всіх вітрилах, шхуна могла надолужити втрачене.