Читати книгу - "Наше озеро, OlenaSloth"

А біля нього вже зібрались вірні помічники. Було відразу помітно як один із наймолодших бобренят із неприкритою цікавістю розглядав таку величезну конструкцію та всі його кріплення. Він почав розпитувати зеленоокого про його дію, параметри та спосіб керування. Жабчик відразу розпізнав отой замріяний погляд і пообіцяв по закінченні справи все йому показати і розказати.

Повноцінна зграя бобрів чекала на свого провідника. І черепаха вже підходила до них. Вона швиденько привіталась із усіма тваринами і повела за собою юних майстрів.

Вже скоро вони прибули на місце і взялися за роботу. Своїми міцними зубами бобри уміло розпилювали гілки і стовбури. Потихеньку тягли за собою і складали до купи. Хтось із них навіть подав ідею забрати потім колоди для свого будівництва. Це ще більше підбадьорило звірят. Навіть порівняно із бобрами невелика черепаха допомагала розчищати прохід.

Робота кипіла. Злагоджена робота дійсно відбувається дуже швидко. Ось так промайнув день. Звісно, втома усім давалась в знаки, але вже перші успіхи підбадьорювали і надихали працювати далі.

Наступні кілька днів пройшли досить одноманітно. Всі знали свій клаптик роботи і сумлінно його виконували. Так вже через день завали дерева було розчищено. І жабчик міг і далі прокладати канавку. Тепер бобри вже могли відпочити і просто спостерігати за роботою цієї величезної машини.

Наступного дня в кабіні екскаватора вже був не лише один її конструктор. Цікавість малого бобреняти нікуди не ділась і він сидів поруч із ним. Вони постійно розмовляли, малий без упину питав про всілякі механізми, з’єднання, принципи управління. Прямо на очах з’являвся новий інженер.

Ще кілька днів такої роботи і жабеня був майже у самої великої ріки. Цього моменту вже чекали всі. Адже така масштабна робота точно не могла бути непоміченою абсолютно всіма жителями озера. Вони навіть зібралися біли канавки, чекаючи на потік.

В той день зібрались всі. Навіть чапля, котра просто була гостем, прийшли, щоб поглянути на таке дійство. Вони пильно вдивлялись в канавку. Хтось навіть кинув острах, що бурхливий потік змиє все на своєму шляху. Проте вода не поспішала прибувати. Дехто махнув плавником чи лапкою і розчаровано пішов до себе додому. Але більшість все ж чекала. Навіть, карасик всіх запевняв, що вода от от має прибути. І він не помилися.

Спочатку з’явилась тоненька цівочка. Вода спокійно але невпинно прокладала собі нову дорогу. Скоро потік став сильнішим, проте головне постійним. Всі мешканці зраділи. Вони голосно обговорювали нові зміни і такий несподіваний порятунок озера.

Страх бурхливого потоку не справдився. По канавці тихо йшла вода. Але головне постійно. Звірята ще довгенько дивились на потік, але потім почали поводі розходитись і займатись своїми справами. Лише черепаха і карасик все ще залишались на місці.

Майже до вечора вони сиділи на березі і спокійно розмовляли. Аж потім карасик аж скрикнув від побаченого:

- Що це?

По канавці на змайстрованому із тоненьких дощечок і паперу кораблика гордо плив жабчик із бобреням. Вони мов осідлали потік і швидко рухались до озера. Далі швиденько зіскочили із свого човна і підійшли до друзів.

Бобреня швиденько привітався, а далі попрямував до своєї сім’ї. Жабчик, карасик і черепаха залишись самі.

Не складно було помітити, що жабеня дуже втомився. Проте це була приємна втома. Він промовив:

- Ну що мої вірні друзі. Ми зробили велику справу. Ще одна пригода завершена.

- Так, - відповів карасик, - Ще з тиждень тому я навіть уявити не міг. Як би не ви…Я…

Карасик не знав як підібрати слова. Вони якось не складались у речення. І черепаха взяла ініціативу:

- Нічого, головне що все вдалося. Просто далі потрібно дбати про наше озеро, а не покладатись на…, - вона задумалась, але далі замовкла.

- Ви абсолютно праві, - заговорив жабеня, - Потрібно в своєму озері піклуватись про нього і розробляти свої конструкції. Можливо якби я тут зміг його змайструвати, то не довелось тобі, подруго, так далеко йти. А ми б ще кілька місяців тому прорили канавку і хвилюватись не довелось.

Друзі на кілька секунд замовкли і обдумували слова жабеняти.

- Але ж ти тепер тут, - повів далі карасик, - І якщо що допоможеш…

Жабеня спокійно зітхнув, повернувся до них і сказав:

- Ні. Я хочу повернутись до великої річки. В мене там свої плани і конструкції. Мені тут вже нічого робити.

- Ти нас покидаєш, - сумно і стривожено заговорила черепаха, - Так, я розумію.

Жабеня обійняв своїх друзів і повів далі:

- Не хвилюйтесь. Я ж вас не назавжди покидаю. Крім того, по цьому потоку і дістатись буде швидше і легше. Навіть ти, карасику, зможеш припливти до мене.

Жабеня підбадьорював своїх товаришів. Хоча і йому було трішки сумно, знову покидати свою рідну домівку.

- Я за вас не хвилююся. Адже у вашому озері вже підростає новий талант. Він навчиться всього, навіть, я йому допоможу за потреби. Головне дбайте про нього і допомагайте. Підтримуйте у досягненні мрій. Талант потрібно не лише розвивати, а й берегти. І може колись звірята із великої річки будуть сюди подорожувати, щоб навчитись в нього.

- Я обіцяю! - впевнено сказала черепаха і слідом за нею ствердно замахав головою карасик.

Звірята ще довгенько сиділи і гомоніли, насолоджуючись прекрасним зоряним небом. Місяць тоненькою дугою відблискував на маленьких хвильках озера. Потік тихенько плескався, колихаючи до сну і тваринки позіхаючи розійшлись по домівках.

Наступного ранку жабеня зібрався в дорогу. Друзі звісно прийшли його проводити. Вони обіймались і посміхались. А щоб було не так сумно домовились вже скоро зустрітись. Світ великий, але і друзів не потрібно забувати.

Життя в озері досить швидко прийшло в звичайний стан. Знадобилось кілька тижнів, щоб спокійний потічок наповнив велике озеро ще до великих морозів. І можна було не боятись приходу холодної зими.