Читати книгу - "Наше озеро, OlenaSloth"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ось це і доведеться вирішити тобі, подруго. Поки я буду рити канавку тобі треба вмовити їх взятись за діло, - він перевів подих і продовжив, - Не хвилюйся, зрозуміти що треба робити це вже половина справи. Далі вже діло за малим.
Жабеня посміхнувся і далі мовив:
- Не треба гаяти часу. Збирайся і будемо вирушати. Рити доведеться зі сторони нашого озера, щоб не змагатись із потоком води. То ж зараз покатаємось в кабіні екскаватора.
Черепасі було навіть страшно дивитись на ту величезну конструкцію, не те що залізти в середину. Та діватись було нікуди. І жабчик мав рацію, що діяти треба якомога скоріше.
Вони вийшли із дому і швидко прийшли до будівельного майданчика. Залізли в кабіну чудернацького механізму і вона поїхала. Із гуркотом, підскакуючи на ямках в горбинках ця машина невпинно рухалась вперед. Черепасі спочатку було дуже незвично, вона не розуміла як тримати рівновагу. Але вже досить швидко опанувала себе. Жабчик впевнено сидів за кермом і його спокій теплою хвилею передався їй. Вона почала просто тихо дивитись по сторонах, розглядаючи береги річки. Поступово вони почали віддалятись все далі і скоро пагорби та верби зовсім закрили вид на воду.
Друзі їхали прямо по самому краєчку порослого рогозу кілька годин. Далі жабчик промовив:
Ось подивись, - він тицьнув пальчиком в бік, - Он там повалені дерева, що потрібно розібрати. Зрозуміло, де вони лежать?
Черепаха ствердно кивнула головою. Так, із висоти металевого гіганта стало легко розгледіти всі околиці і зорієнтуватись. Тепер вона вже знала дорогу.
Вони їхали все далі. Сонце підіймалось все вище. Скоро і обід. Друзі зупинились, щоб трішки перепочити і поїсти. Вони сиділи в кабіні екскаватора і милувались простором навкруги. Дійсно гарно. Осінній день то справжній подарунок для очей. Колись яскраво зелені листочки дерев і трави почали переливатись в жовте чи оранжеве. І цей різнобійний темп створював справжню симфонію клаптикової ковдри, де кольори були похапцем недбало змішані. Черепаха спокійно повернула голову до жабчика і сказала:
- Мені здається тобі вдалося впіймати той відблиск нашого місяця.
Жабеня спочатку незрозуміло глянув на свою подругу, його очі заіскрилися і він відповів:
- Знаєш, я думаю вдалося.
Друзі не гаяли часу і швиденько продовжили їхати далі. Ще кілька годин і вони на березі свого рідного дому. Ці дні не змінили нічого для черепахи, вона відразу упізнала знайомі обриси обмілілих берегів. А от для жабеняти зміна була разючою. Він пильно дивився на озеро і по його очах було відразу помітна стурбованість.
Металева машина на березі точно не могла залишитись не поміченою для жителів озера. Особливо для карасика, котрий як завжди спокійно насолоджувався теплою водичкою. Він відразу підплив до берега і сказав:
- Привіт. Черепахо, подруго, ти зникла кудись. Жабчику, і ти тут. Оце так зустріч, - його очі справді були дуже здивовані.
Жабеня швидко наблизився до нього і міцно обійняв.
- Так, карасику, - сказала черепаха, - Я привела жабеня, щоб він допоміг врятувати наше озеро. І мені… нам потрібна і твоя допомога.
Кілька секунд він мовчав, але потім перевів подих і мовив:
- Добре. Розповідайте, що треба робити.
Троє друзів гомоніли як колись. Вони обговорювали план дій. Потім переривались на жарти і сміх. І зеленоокий навіть на мить відчув те тепле відчуття домівки.
Але розважатись не було коли. День вже добігав до кінця. А ще потрібно було все підготувати, щоб завтра зрання взятись за риття канавки. Жабчик пішов лагодити свою конструкцію, а черепаха і карасик направились до цілого гурту бобрів.
Зграя бобрів жила на іншому боці озера. Вони постійно покидали його в своїх справах і не часто спілкувались із іншими. Був острах, що вони не захочуть долучатись і відмовляться. Проте спробувати точно потрібно було.
Першим підплив карасик і сказав:
- Доброго дня! - він на мить зніяковів не знаючи як почати розмову, до нього прибула черепаха і далі мовив, - Потрібна ваша допомога. Потрібно якомога скоріше рятувати озеро, ще до перших морозів.
Бобри майже усієї зграї повернули до нього голови і відволіклись від своїх справ. Один із них наблизився ближче і відповів:
- А хіба ти знаєш, як рятувати? – він уважно придивився до карасика.
Але цього разу слово взяла черепаха. Вона вже точно знала, що потрібно говорити і як діяти:
- Ми знаємо.
І вона почала спокійно переказувати останні події. Як повернула жабчика і який план вони розробили для порятунку. Бобри уважно слухали, майже не перебиваючи, а потім коротенько порадившись відповіли:
- Добре. Нам подобається ваше рішення. Ми теж потерпаємо від засухи і хотіли б допомогти.
Радості у черепахи просто не було меж. Вона дійсно побоювалась, що звірята відмовляться. Але тепер… Із такою підтримкою вони точно впораються. Вона домовилась, що вже завтра рано вранці всі разом візьмуться за діло.
Тепер наступав спокійний осінній вечір. Вже прохолодний, але ще такий прекрасний. Пожовкле палючим сонцем листя зробило береги озера надзвичайно яскравими. А вечірні промінчики ще дужче підсвічували яскраво жовті і майже червоні кольори. Здавалось ще трішки і вони запалають.
Дуже втомлені, але задоволені звірята зібрались разом. Ще раз прокрутили план майбутніх дій. Потім почали згадувати минулі авантюри і пригоди. Один за одним жартували. Розмова лилась мов величезний водоспад. Вони сміялись і милувались заходом сонця. Чудове закінчення насиченого дня. Дуже втомлені вже пізньої ночі по розбрідались по домівках.
Ранок зустрів насупленим небом. На ньому пливли, ніби борючись між собою важкі темні хмари. Але вони все пливли і пливли кудись далі. Дощу вони так і не принесли. Друзі прокинулись рано і відразу взялись за справу.
Жабчик мигцем заліз у кабіну екскаватора і почав методично рити канавку. Він уміло керував такою складною машиною, зачерпуючи землю і висипаючи її з одного боку канавки. Відразу видно, що малий інженер був у своїй стихії, захоплений процесом роботи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наше озеро, OlenaSloth», після закриття браузера.