Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Мені байдуже, — я зімʼяв папір руками і викинув у смітник, — це все швидко зміниться. І до речі, Ігоре, досить «викати». Ми з тобою працюємо разом, майже друзі. 

— Гаразд. Вибач. Буду намагатися.

— Ще є якісь новини? — я кинув на чоловіка тяжкий погляд.

— Ем…ну…я б хотів вас…ой, тобто тебе запросити до себе в гості. На вечерю.

— Справді? — я щиро здивувався, — я не проти. Коли у мене буде вільний час… я скажу тобі. 
Я підвівся і попрощавшись з чоловіком, швидко пішов до авто. Бо вже потрібно було їхати до ресторану. Свято, як завжди у їхній сімʼї, проводилось з розмахом. І як завжди мені було надзвичайно нудно.

— Невже ти таки приїхав? — за спиною почув голос Діани. Закотивши очі, я повернувся до сестри.

— А ти знову хочеш вчепитися до мене?

— Просто спитала. Чи вже й цього робити не можна…

— Діано, чого ти така вперта? — я просичав, — вже зовсім розум втратила? Для чого ти зустрічалась з Остапом?

— Що? — вона витріщилась на мене, — звідки ти…

— Відповідь. Я чекаю на пряму відповідь.

— А що!? — вона гаркнула, — може…може я скучила…

— Яка ж ти дурна, — я похитав головою, — не принижуйся так, будь ласка. І не принижуй мене. Остап не кохає тебе, зрозумій же.

— Я може і дурна, — вона гірко усміхнулась і мабуть вперше за довгий час мені стало чомусь її шкода, — але я хочу для себе щастя. І сімʼю. А не так як ти, жити на самоті і переконувати всіх, що все гаразд, — вона це мало не крикнула і потім втекла геть. 
Спочатку я просто стояв і дивився собі під ноги, бо мене вже трохи дістали ці сварки. Але я не збираюсь миритися з нею, а просто не хочу навіть бачити. За деякий час нас запросили за стіл і нехотячи я все ж пішов. Діана сиділа повністю погрузла в своїх думках і навіть не піднімала очей. Я ж все-таки взяв келих, щоб побажати своїй тітці всього найкращого у тості. Тереза час від часу кидала на мене погляди і навіть не здогадувалась, що вже зовсім скоро чекає на неї. 

— Семене Анатолійовичу, дякую за запрошення, — я розмовляв з батьком Терези.

— Ну що ти, це не я. А моя люба дружина, — він засміявся, — до речі, як твої справи? Я чув, ти відкрив власну справу.

— Так. Можна й так сказати. Але ще купа роботи, просунутись в цій ніші…проблематично.

— Не соромся. Якщо тобі потрібна моя допомога, кажи. Все зробимо.

— Мені якось ніяково, — я знизив плечима.

— Ти знаєш, що я люблю тебе, як сина, — Семен Анатолійович поклав руку мені на плече. 
Краєм ока я помітив, як до залу влетіла Тереза і побігла до вбиральні. Отже, я теж мав підійти до неї.

— Так, знаю, — я натягнув посмішку, — вибачте мене, але треба відійти. 
Я повільним кроком пішов в той бік, де була Тереза і почав чекати на неї. Дуже добре, що тут усюди плитка, бо на ній гарно чути звуки підборів. І як тільки я зрозумів, що сестра повертається, то зробив вигляд, наче теж щойно сюди прийшов. Тереза так швидко йшла, що просто врізалась в мене і мало не повалила на підлогу.

— Тихо-тихо, — я вхопив її за руку, — а то ще зібʼєш мене з ніг.

— Що ти тут робиш? — розлючено сказала Тереза.

— А як ти думаєш? — я покосився на двері вбиральні і потім глянув на неї.

— Вибач… я просто… забудь, — вона махнула рукою.

— А ви з Павлом гарна пара, — я натягнув посмішку, — навіть розмовляєте. А я думав, що ти ненавидиш його.

— З чого б це?

— Не знаю. Може ти хотіла вийти заміж за когось іншого, — я усміхнувся і опустив голову. На плитці біля нас лежала  сережка. Я акуратно підняв погляд і побачив, що це така ж, як у Терези. 

— Давай не будемо про це, — Тереза злилась, — а де Діана?

— Не знаю, — я наче хитнувся і ступив крок вперед, наступаючи на сережку, — а ви не бачились хіба?

— Ні. Вона чомусь уникає мене, — сестра сумно відвела погляд вбік.

— О! Ти загубила сережку, — я щиро здивувався, наче й не стояв зараз однією ногою на прикрасі.

— Точно, — вона вхопилась за вухо, — а я щойно з вулиці. Де ж я тепер знайду її.

— Не хвилюйся. Думаю, все буде добре, — я поклав руку їй на спину. Думаю, нам вже треба повертатися за стіл, бо напевно подали нові страви. 
Тереза посміхнулась і пішла вперед. Я ж швидко нахилився, взяв сережку, сховав в кишеню і теж пішов за сестрою. У мене в голові весь день були різного роду плани, як сьогодні звести Остапа та Терезу. Але як виявилось, доля любить мене, тому сама підіслала мені дуже гарний шанс. Сівши за стіл, я спробував лише трохи нової страви, а потім вирішив непомітно вислизнути, щоб знайти Остапа. В порожньому залі я швидко побачив його.

— Здоров, як справи? — я поклав руку чоловікові на плече.

— Нормально. Тільки твоя Діана дуже дивно поводиться…

— Тв не зважай на неї, — мене почала дратувати знову розмова про мою дурну сестру, — вона трохи не в собі.

— Я не хочу ображати її, але…

— Та годі вже про неї, — я дуже стримував себе, щоб не злитися, — ти часом ще не бачився з Терезою?

— Ні, — він похитав головою, — тільки бачив її здалеку.

— І ти не хочеш з нею поговорити? — я хитро підняв одну брову.

— Що ти маєш на увазі? — Остап нахмурився.

— Ось, тримай, — я витяг з кишені сережку, — це загубила Тереза. А ти скажеш, що знайшов. От і поговорите.