Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

4

— Це дуже чудовий заклад, — сказав я з натягнутою посмішкою до своєї супутниці. З нею я познайомився у своєму казино, вона здалась мені дуже приємною і привабливою. Тільки от…я забув, як її звати. Тому що від неї сьогодні мені потрібно лише одне. І в цей ресторан ми прийшли так само не просто так.

— Хм, справді, — відповіла вона, — я колись була тут з подругою. Звичайнісінький ресторан, нічого такого.

— А мені подобається, — я погладив її по спині. 
Ми підійшли до свого столика і я одразу почав шукати Остапа. Мав надію, що він можливо буде нас обслуговувати. Та нашою офіціанткою сьогодні була чудесна дівчина. Я дивився на неї і дуже шкодував, що не вона сидить зараз навпроти мене. Ми зробили замовлення і моя леді почала щось розповідати і дуже голосно сміятися. Це ввігнало мене в такий сором, що я не знав, куди діти очі. Але потім на щастя нам принесли страви і вона замовкла. А в той час я знайшов свою жертву. Остап сьогодні був за баром. Я не відразу кинувся до нього, вирішив трохи зачекати, бо здається, він теж помітив мене.

— І вона каже мені, уявляєш, в тої дівки була така ж сама сукня. Навіть колір такий. Але хіба мені не все одно? — продовжувала тараторити дівчина.

— Ем…люба моя, я зараз повернусь, — я витер рота серветкою і підвівся. Краще вже говорити з Остапом, ніж вислуховувати все це. Пошвидше б вже з нею попрощатися.

— Але куди ти? — спитала вона, але залишилась без відповіді. 
Я йшов повільно, не спускаючи очей з бару. Остап займався якимись своїми справами і не звертав уваги на мене. Або ж робив вигляд. Підійшовши, я натягнув посмішку і вперся руками до стільниці.

— Як робота?

— Нудно, — він продовжував терти чашку, не підіймаючи погляд на мене.

— Розумію, — я засміявся, бо його поведінка насправді веселила мене.

— Для чого ти розповів про мене Діані? — врешті Остап підняв на мене погляд і грубо спитав.

— Я думав тільки Тереза не повинна знати.

— Ніхто не мав знати, — він уважно дивився на мене, наче намагався знайти моє вибачення. Але цим самим він лише починав мене дратувати, та я намагався тримати себе в руках.

— А Діана що, розмовляла з тобою?

— Так, вчора вона була тут. Приїжджала до мене.

— Дурепа, — я закотив очі і важко видихнув. Це вже не схоже на якесь кохання, а просто перетворюється на одержимість. Насправді, мені мало б бути байдуже, що робить сестра, але вона може все зіпсувати.

— Сподіваюсь, вона нічого не скаже Терезі, — важко сказав Остап.

— До речі, — я швидко спробував змінити тему, — я ж зустрів Єгора. Скільки часу ми не бачились.

— Справді? А він нічого не казав мені, — він був трохи розгублений і це принесло мені неабияке задоволення. Отже Єгор взагалі нічого не розповів своєму брату. І це мені сподобалось. 
Потім я все ж вирішив закінчити розмову та повернутись до своєї…дівчини. За моєї відсутності вона встигла зробити стільки замовлень, що у мене мало очі на лоба не вилізли, хоча я не дозволяв їй нічого такого робити. Бо звіно ж, платити за все це доведеться мені. А вона не така вже й цікава, що я готовий витратитися стільки лише заради однієї ночі. Моя супутниця випила стільки вина, що вже було добре зрозуміло, що вона впʼяніла. Мене це розізлило і я вирішив якнайшвидше закінчити те, заради чого прийшов та відправити її додому. Так, сьогоднішня ніч для мене буде не такою, як я планував. Але з такою пʼяною дівчиною знаходитись поряд просто неможливо. І огидно.

— Що сталося? — здивовано спитав Остап, коли я знову підійшов до бару. Мабуть вираз мого обличчя через цю ситуацію з дівчиною був не найкращий.

— Не знаю навіть, як сказати…але бачу, доля добряче знущається з тебе. Бо завтра тут знову буде Тереза.

— Ти жартуєш? — він складав стакани і мало не перекинув їх, — чому?

— У моєї тітки, її мами завтра день народження. І їй дуже сподобався цей ресторан. От мені щойно зателефонували і запросили, — я посмхнувся. Бо ж я брехав. Мені подзвонила тітка ще вранці. Але я не міг втратити такої нагоди, щоб не сказати Остапу, що його найбільше кохання знову буде поряд з ним.

— Ти просто розігруєш мене, правда? — вираз обличчя чоловіка був розгублений.

— Аж ніяк, — я похитав головою і стиснув губи, щоб не засміятись.

— Завтра у мене мав бути вихідний. Але я повинен підмінити колегу. Бляха, я не готовий до цього.

— А чого тягнути? — я підняв брови, — зустрінетесь, поговорите. Хоч вона і одружена, та думаю, зважаючи на…— я хотів сказати інакше, але вирішив не добивати остаточно Остапа, — на вашу дружбу в минулому. Думаю, Тереза не відмовить у розмові.

— Це мене не заспокоює.  
Я просто насолоджувався зніяковілим виразом обличчя Остапа і мені зовсім не було його шкода. Потім ми попрощались та я повернувся до дівчини, якій було вже дуже важко. Ми вийшли надвір і я навіть не хотів відвозити її додому, тому просто викликав таксі та відправив. Потім злився сам на себе, що не зміг уважніше вибрати, з ким хотіти провести час. Зазвичай, я не помиляюсь. Але тут щось пішло не так. Повернувшись додому, я сів у крісло та насолоджувався тишею. Якась втома охопила мене і зрештою я зрадів, що дівчина поїхала додому. Підійшовши до бару, я витяг звідти пляшку і налив собі віскі. Потім дістав свої улюблені сигари. Ось це і є справжнє життя. Коли ти робиш що завгодно і коли завгодно. Ніхто не чіпляється до тебе, не змушує щось робити, не кричить, не ображається. Це і є ідеальна свобода. Жодних зобовʼязань, ніякої сімʼї. І лише я та дим від сигар. 
Перед днем народженням тітки я ще заїхав до клубу, щоб вирішити робочі питання. Серце раділо від того, скільки зазвичай було людей в казино і як часто вони програвали гроші. А вже зовсім скоро я відкрию ринг і це буде ще прибутковіше. 

— Отже…гм…я зрозумів, — я тримав у руках записи, які Ігор зробив для мене, будучи в одному з клубів моїх конкурентів.

— Так… власник говорив навіть про вас. Сказав, що ви можете навіть цирк запросити, але все одно найбільше відвідувачів буде в нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍