Читати книгу - "Брудні справи , denys storm and arcanum"

Глава 9. Примирення і розквіт бізнесу

Минуло вже два тижні, як двоє друзів, Валідол і Сомельє, не розмовляють і намагаються уникати один одного. Справи у обох йдуть кепсько. Валідол намагалась витягнути увесь бізнес на собі, але Сашко відмовився з нею надалі співпрацювати, його батьки запідозрили щось неладне і заборонили йому відвідувати Валентину. Сашко завжди був слухняною дитиною, а слово батька для нього закон, тим паче, вони із Яною почали зустрічатись.
Із партнерів залишився лише Назар Архипович, і той боявся брати багато замовлень, усі свята минали без алкоголю, бо Валентина фізично не могла продавати скільки. Та й замовлення вона розкладала сама, що дуже її виснажувало. Денис усе це бачив і радів тому, що їй важко без нього, така вже його натура.
Та у самого ж справи йшли ще гірше. Його друзяки не хотіли спілкуватись із ним без алкоголю, бо Валідол не продавала його жодному з них і Коршуненку заборонила. Увесь свій час Сомельє проводив у клубі або біля магазину. По алкоголь доводилось їздити аж у сусіднє село, Маринське, що біля Грибківки. Тільки там він ще не встиг провинитись і йому продавали самогон. У Дениса наче почалась депресія, він сумував за їхнім із Валідолом спілкуванням, бо ніхто не міг так його слухати і розуміти, як вона.
Одного вечора Валентина несла батькові вечерю, а заразом і товар розкласти думала. Вона була виснажена тяжкою працею, бо тепер і в підвалі працювала сама, тягаючи важкі ємності. Дорогою їй зустрівся дядько Тарас.
– Привіт, Валентино! Досі не помирились?
– Доброго вечора, дядько Тарас, я не збираюся з ним миритись! – різко відповіла Валентина, хоча вже багато разів думала про те, як би їм помиритись. Все таки трохи вона перегнула палицю.
– Ну як знаєш, до речі, він біля магазину, якщо раптом захочеш із ним поговорити, – дядько Тарас добродушно усміхнувся і пішов собі. Валідол не збиралась із ним розмовляти, але десь глибоко в її душі шкребеться і волає совість, за той зрив, раніше вона заспокоювала себе, що він сам винен, але після чергового запитання про те, чи помирились вони, вона усвідомила, що її провина там теж є, хоч і крихітна, на її думку, та все ж вона є. Упоравшись зі всіма справами, вона йшла додому, вже сутеніло, а Сомельє досі сидів біля магазину. Валідол вирішила купити цукру.
– Погано виглядаєш! – сказала Валідол, підійшовши до Сомельє, який сидів тут у самоті.
– Ти не краще! – Сомельє підвів на неї очі.
– Це найкращий комплімент у моєму житті! – із сарказмом відповіла Валентина, приклавши руку до лоба і роблячи вигляд, наче непритомніє. Сомельє засміявся. – Тобі смішно? Подобається дивитись як я страждаю?
– Якщо чесно, то так.
– Тобто ти зі мною миритись не збирався?
– Ні.
– Тоді я піду, – Валідол встала.
– Стривай, вибач! – пробелькотів собі під носа Сомельє.
– Що гроші скінчились?
– І все ти знаєш! У тебе теж не все вдається, тож… – Сомельє вдає ображеного.
– Добре, і ти мені вибач, я трішки перегнула палицю!
– Трішки? Та ти мене мало не вбила! Як я можу тобі пробачити?
– Не перебільшуй, а то я тобі покажу як це, мало не вбити, – Валідол показала кулака і Сомельє відсахнувся. Валентина розтисла кулак і простягла йому руку. – Мир? – Денис потис її руку.
– Мир! То що підемо товар розкладати?
– Я вже все розклала і замовлень не так вже й багато.
– Справи кепські!
Сомельє та Валідол розпочали усе з чистого листа. Денис розносив товар та добував сировину, а Валентина виготовляла вишукані напої. У гру повернувся Сашко, усіма правдами і неправдами Сомельє вмовив його повернутись, навіть пообіцяв підвищити зарплату. Коршуненко також не відставав і швидко влився у бізнес. Ось так за один тиждень усе налагодилось і бізнес почав набирати оберти, але була одна проблема. Шериф став усе частіше підозрювати Сомельє та Валентину. Постійно ходив біля хати Валідола, та стежив за Сомельє.
Був звичайний ранок, Валентина уже завертала першу партію товару, Коршуненко ще не прийшов, а Сомельє сидів біля лабораторії і читав якусь книжку, на палітурці було написано: «Стоїцизм. Мистецтво спокою». Читав Сомельє уважно та вдумливо.
– Ти чого розсівся тут? У нас купа роботи! – невдоволено сказала Валентина.
– Я читаю, ти що, не бачиш? І взагалі нехай Сашко з Коршуненком розносять, – Валідол повільно поклала торбину на лавку біля Сомельє і вперла руки в боки.
– Як довго ти збираєшся чекати, перш ніж вимагатимеш для себе найкращого? – говорила чітко і спокійно.
– Ти нанюхалась випарів? – Сомельє нарешті підвів на неї очі. Валідол зітхнула і забрала у Сомельє книжку.
– Ех, ти, читака! Це цитата відомого філософа–стоїка – Епіктета! Як можна бути таким неуважним? – Сомельє закотив очі і спробував забрати книжку.
– Те, що ти розумна, я знаю! Не заважай мені набувати безцінного досвіду! Віддай книжку!
– Рознеси замовлення, тоді віддам! – Валідол сховала книжку і простягла Сомельє торбину із товаром. – Нумо, ворушись! – Сомельє тяжко зітхнув і взяв торбину.
– Питання це спірне, деякі вважають, що цитата належить його учневі Флавії Арріану! – додав Денис, закриваючи хвіртку і, закинувши торбину на плече, пішов городами до сховок. Валентина ж згадала, що їй треба сходити в магазин по продукти. Взявши гроші, вона пішла в магазин. Дорогою її перестрів сусід, той самий, у якого наші бізнесмени купували апарат.
– Біда насувається! – не привітавшись, одразу почав він. Валідол затягла кремезного чолов'ягу за кущі, що по–під дорогою.
– Яка така біда? – збентежено сказала вона.
– Справжнісінька! Гаплик вашому бізнесу! – мало не заплакав чоловік.
– Візьміть себе в руки! І розкажіть, що сталось!
– Шериф до мене приходив, йому хтось розповів, що у мене був апарат! – чоловік почав заїкатись і хитати головою.
– Ну і що? Далі! – вимагала Валентина.
– Він дуже злий був, коли дізнався, що я його продав.
– Ви сказали кому продали?
– Ні, звичайно!
– Добре, – Валідол зберігала спокій.
– Я збрехав, що п'яний був і не пам'ятаю, хто це був!
– Прекрасно, то чого ж гаплик?
– Бо він тепер напише в район доповідну про ситуацію у нас, і звідти приїдуть проводити обшуки!
– У кого? Не будуть же вони у всіх їх проводити?
– Не у всіх, а лише у тих, кого Шериф підозрює! І ти з Сомельє перші у списку підозрюваних!
– Дідько! Дякую за інформацію, бувайте! Справи! – Валідол намагалась не подавати виду, але всередині неї все просто закипало, адже вона знала, на що йде. Треба якомога раніше придумати що робити.
Сомельє розклав товар і пішов до магазину, де в цей час збирались усі пліткарі і пліткарки села.
Баба Параска знову показувала свої неймовірні навички оратора та теоретика, а дядько Тарас доводив усі її плітки до абсурду.
– Ти хоч думай, що кажеш, уже геть здуріла! – говорив Тарас.
– Кажу вам люди добрі, відьма у нашому селі завелась.
– Ну яка відьма?
– Звичайнісінька. Я постійно бачу чорних котів, які бігають по дорозі. І у моєї сусідки корова здохла.
– Та яка тобі різниця, що за коти тут бігають! А корова у твоєї сусідки здохла від старості!
– А що тут у вас за дебати такі бурхливі? – запитав Сомельє.
– О, прийшов! Головний самогонщик села! – сказала Параска. Сомельє єхидно посміхнувся, поздоровкався із дядьком Тарасом і підійшов до Параски.
– Та хіба схожий я на самогонщика? – спокійним голосом запитав Сомельє.
– Ти вісімдесят відсотків криміналу у нашому селі! – вигукнув хтось із натовпу.
– Так! Згодна! – сказала Параска.
– Люди добрі, та хіба схожий я на якогось бандита чи хулігана?
– Дільничний постійно ловить тебе на якихось злочинах, – засміялась Параска.
– На яких саме? – запитав Сомельє. Параска трохи захвилювалась, але не розгубилась.
– Усі знають, що ти разом із Валідолом женете самогон, і Сашко заодно з вами, і Коршуненко.
– Докази, – посміхнувся Сомельє.
– Так, де докази? – підхопив дядько Тарас.
– Шериф усе знає! Ось вам доказ! І люди! Люди теж знають!
– Добре. Скажіть люди добрі, у кого є хоч один доказ нашої причетності до гоніння самогону? – запитав Сомельє. Усі мовчали.
– Ти це у алкогольної еліти нашого села спитай! – сказала Параска.
– Я бачу, тут кілька людей, які добре знають Коршуненка. Скажіть у вас є докази, що ми женемо самогон? – запитав Сомельє, але алкогольна еліта мовчала.
– Значить доказів немає, – зауважив Тарас.
– Вірно! А вірити пліткам – себе не поважати. Голова села має звернути увагу на пліткарів нашого села, і почати боротися із неправдивою інформацією, можливо і життя кращим стане, – Сомельє розвернувся і пішов, а біля магазину знову почалися бурхливі дебати.
– Сомельє, стій! – Валідол перестріла його біля двору баби Параски і потягла до розваленої хати по сусідству.
– Чого ти шифруєшся? – сказав Сомельє, щойно зупинившись.
– Нас підозрюють, невдовзі має приїхати районна комісія і будуть обшуки. Вгадай, хто перший у списках? – Валідол із докором подивилась на Сомельє, а у того лише очі округлились.
– Ми?
– Бінго, точно в ціль!
– Так, стоп! А звідки інформація? – Сомельє сперся на залишок стіни і потріпав свою шевелюру.
– Від першоджерела!
– Точніше.
– Від сусіда, просочилась інформація, що самогон гонять саме його апаратом, а той бовкнув, що його продав! Добре, що хоч не сказав кому, – Валідол визирнула у розбите вікно і побачила Шерифа, котрий ішов до баби Параски. Вона саме прийшла від магазину. – Дивись, Шериф до баби Параски йде!
– Де? – у Сомельє аж очі загорілись. Так, любив він плітки і нічого тут не поробиш. Підскочив до Валідола і теж виглядав. Шериф зняв кашкета і зайшов у двір Параски, та повела його в дім. – Та ну! Не може бути!
– Підслуховувати звісно не гарно, але мені здається, що від цього залежить доля нашого бізнесу і горе–дуп! Ходімо, – Валідол і Сомельє пробрались навшпиньки до хати Параски і сіли під вікном.
– ... тож, сховай апарат і не швендяй вулицями без причини! І жодних пліток, бо можеш бовкнути щось не те! – дільничний сидів на стільці і наминав суп з пампушками, а Параска все крутилась коло нього. То супчику діллє, то серветочку подасть, то хлібчику доріже. І все з таким виразом обличчя, наче лотерейний квиток витягла.
– Як скажете, пане дільничний! Все так і зроблю!
– Це точно баба Параска? – Сомельє здивувався різкій переміні у поведінці старої.
– Тихо ти! Почують, – Валідол турнула Сомельє ліктем в ребра, а той мало не скрикнув.
– Ти все запам'ятала? Інакше, ми все на тебе звалимо! – Параска від почутого аж на стілець всілась.
– Звісно запам'ятала! От тільки якщо мене упіймають, то я і вас за собою потягну! – ось, повернулась стара Параска.
– Тобі все одно ніхто не повірить! Хто ти і хто ми з головою села?! – Параска тяжко зітхнула і провела Шерифа. Валідол і Сомельє лишились непоміченими, бо сиділи на задньому дворі під вікном.
– Оце так, здається наш пазл склався! – Сомельє і Валідол перебирались городами до її хати.
– Ти повітря свіжого передихав? Який ще пазл?
– Звичайнісінький! Ти що не дивишся детективів, там часто так кажуть, – вони дібрались Валентинового городу і Сомельє знову їй потоптав картоплю. За що і отримав міцного потиличника.
– Я, на відміну від декого, не маю часу на таку дурню! І не топчу людям картоплю! – Валідол ще раз замахнулася, але Денис ухилився від удару.
– Чого ти б'єшся? А потім питаєш де мої мізки. А як же їм бідненьким нормально функціонувати, коли ти мені такі струси забезпечуєш?!
– Струси я йому забезпечую, яких слів нахапався! Іди вже, будемо план придумувати!
– Нам треба скандал! – сказав Сомельє, вмостившись на лавці.
– Мабуть, сильно я тебе вдарила! У нас і так буде скандал, якщо наші рідні дізнаються, чим ми займаємось!
– Та дослухай спочатку, ми влаштуємо грандіозний скандал, щоб відвернути увагу від нашого бізнесу, бо вже плітки різні ходять, мене сьогодні, навіть, головним самогонщиком села назвали! – а йому цей статус наче подобався, любить Сомельє бути в центрі уваги.
– А ти й радий цьому! – Валідол сіла поруч.
– Я придумав, ходімо! – тепер Сомельє тягнув Валентину в підвал.
– Що ти задумав? І навіщо ти затягнув мене в погріб? – Валідол сперлась на стелаж, де стояли каструлі з бражкою.
– Там можуть почути! Яка ж ти все таки недалекоглядна!
– Ну і що ти там придумав?
– Спочатку треба всіх наших зібрати тут, от тоді і розкажу.
Сомельє, Валідол, Сашко і Коршуненко обговорили план, внесли корективи і взялись до роботи. Останнім часом бізнес набрав нових оборотів і приносив більші прибутки. Та його час сплив і треба рухатись далі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍