Читати книгу - "Там, де ти мене не знайдеш., Mira"

10Глава 10: Серед правди і тіні

Ліза поверталася додому пізно ввечері, її серце важчало з кожним кроком. Розмова з Мариною виявилася важким випробуванням, і хоча вона розуміла, що тепер знає більше, ніж раніше, внутрішній конфлікт не відпускав її. Вона не могла просто відкинути все, що дізналася, але й не була готова припинити боротися за Данила. Її думки, немов хвилі, накочували одна на одну: чи мала вона право на це кохання, коли його минуле настільки заплутане і темне?

Піднявшись сходами до квартири, Ліза зупинилася, почавши відчувати тягар у грудях. Вона відчувала, що повинна поговорити з Данилом, але що саме сказати? Як відкрити цю розмову і чи взагалі варто? Кожен її крок до дверей здавалося важким, немов вона йшла через темний коридор, де кожен поворот міг призвести до нових відкриттів, яких вона так боялася.

Відкривши двері, вона побачила Данила, який сидів на дивані і читає книгу. Він виглядав спокійно, як завжди, але Ліза знала, що за цією зовнішньою невимушеністю стояла велика невизначеність.

Він помітив її на порозі і усміхнувся, але його погляд відразу став уважним, коли він побачив, як вона виглядала.

— Ліза? Все в порядку? — запитав він, його голос звучав злегка тривожно.

Ліза зробила крок вперед, але не могла зібратися з силами, щоб одразу заговорити. Вона сіла поруч із ним, намагаючись знайти слова, які б не зламали те, що ще залишалося між ними.

— Данило, — почала вона, її голос був ніжним, але рішучим. — Я дізналася дещо. Про тебе. Про твоє минуле. І мені потрібно зрозуміти, чому ти мені не сказав. Я не можу більше мовчати, я повинна запитати.

Він відразу відсунув книгу і подивився на неї з якоюсь сумішшю здивування і тривоги. Його рука автоматично потягнулася до її, але Ліза відсмекнула  її назад, не бажаючи приймати порожні жести підтримки. Вона була готова слухати, але зараз їй було важливо лише одне — правда.

— Що ти дізналася? — його голос став тихішим, але Ліза побачила в його очах сумніви.

Вона не могла більше чекати. Потрібно було висловити це.

— Марина розповіла мені дещо про твою родину. І про те, чому ти забув своє минуле. Ти не просто забув, Данило. Це зробили з тобою. Твоє минуле — це більше, ніж просто аварія. Це зв’язано з твоєю родиною, з темними справами, які вони приховують. Я маю право знати правду, чи не так?

Данило сидів, його обличчя спотворювалося емоціями, яких Ліза не могла точно прочитати. Він мовчав кілька секунд, а потім тихо заговорив:

— Ти права. Я не сказав тобі всього. Я боявся, що дізнавшись правду, ти захочеш втекти. Моя родина… вона має свої темні таємниці. Я не міг дозволити, щоб вони торкнулися тебе. Тому я намагався залишити це все в минулому.

Ліза затримала погляд на ньому, її серце стискалося від тих слів. Їй було важко повірити, що все це було так глибоко закрите від неї. Вона хотіла допомогти, але цього разу вона не могла просто прийняти це так, як раніше. Сумніви і страхи все більше закривали шлях до простих рішень.

— Чому ти не зміг сказати мені раніше? — запитала вона, її голос був тремтячим від болю. — Чому ти тримав це все в собі?

Данило опустив голову, мовчки замислюючись. Його руки тремтіли, коли він взяв її за руку, цього разу без будь-яких відступів.

— Я боявся, що це зруйнує нас. Я люблю тебе, Лізо. І мені страшно, що ти не будеш готова прийняти все це. Моя родина… я не хочу, щоб ти стала частиною цього всього. Я не хочу, щоб ти постраждала через мої помилки.

Тепер Ліза відчула, як його слова проникають глибше, ніж будь-коли раніше. Вона мовчки сиділа, намагаючись знайти відповіді, але жодне слово не могло передати те, що вона відчувала. Вона зрозуміла, що насправді все, що залишалося між ними — це боротьба. Боротьба за правду, за те, щоб відновити все, що було зруйновано, навіть якщо їхні світи здаються зовсім різними.

— Я не знаю, чи зможу я прийняти все це, Данило, — сказала вона нарешті, дивлячись йому в очі. — Але я не хочу тебе втратити. Ми повинні знайти шлях разом. І я готова йти з тобою, якщо ти будеш відкритим. Але я більше не можу жити в тіні таємниць.

Данило витер піт з чола, зітхнувши, і нахилився до неї.

— Ми знайдемо цей шлях, Лізо. Я не відпущу тебе. І я буду боротися за нас, навіть якщо це означає, що ми повинні пройти через ці темні часи разом.

Вони сиділи поруч, в обіймах тиші, і хоча їм ще було далеко від того, щоб знайти всі відповіді, Ліза відчула, що їхній шлях тільки починається. Тіні минулого не могли затінити їхнє майбутнє, якщо вони разом вирішать боротися за нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍