Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 10. Ритуал, що змінює долю

Катя стояла в центрі великого храму, вражена його величчю. Стеля злітала вгору, втрачаючись у темряві, а високі арки підтримували масивні кам’яні стіни, вкриті золотими рунами. Величезні вікна з кольорового скла пропускали світло магічних факелів, що горіли без вогню, відкидаючи химерні відблиски на підлогу з чорного мармуру.

Звідусіль лилися тіні, але серед них виблискували статуї – зображення богів, що колись створили демонів. Кожна статуя мала власну ауру – від вогняного жару до холодного, як лід, подиху.

У центрі залу височів головний вівтар – величезний чорний моноліт, на якому були висічені імена стародавніх богів:

Аштарот – бог влади і війни, що подарував демонам силу.Ніера – богиня темряви і долі, що керувала їхніми шляхами.Сетхан – бог крові і вогню, який наповнив їх тіла магією.Ілліріель – богиня, що відповідала за потомство і спадковість.

Саме остання з них і мала визначити, чи підходять вони одне одному.

Катя проковтнула клубок у горлі.

Раптом тишу прорізав голос священика-демона:

– Починаємо ритуал єднання перед богами.

Його голос лунав у храмі, наче гул грому.

Поєднання перед богами

Повелитель стояв перед нею, його темне вбрання відливало золотом під світлом магічних рун. Його очі, зазвичай холодні, зараз блищали глибоким задумом. Він був величний, небезпечний, але сьогодні… ще й несподівано уважний.

Священик підійшов до них, тримаючи в руках древній кинджал із викарбуваними символами. Його лезо було зроблене з каменю, що поглинав світло, а рукоять обвивали зміїні візерунки.

– Кров – це сила, – проголосив священик. – Вона визначає, хто ти, ким станеш і що залишиш після себе. Якщо ваша кров поєднається, боги визнають ваш союз.

Повелитель узяв кинджал і не вагаючись провів ним по своїй долоні. Чорна, густа кров крапнула на вівтар, і руни на його поверхні спалахнули.

Катя з хвилюванням узяла кинджал. Лезо було холодним і, здавалося, дихало магією. Вона глибоко вдихнула і зробила тонкий надріз. Її кров була яскраво-червоною, зовсім іншою, ніж у демона, але коли вони з’єднали руки, вона змішалася з його, мерехтячи сріблястими іскорками.

Тоді сталося щось незбагненне.

Голос богів

Статуї навколо почали світитися.

Повітря стало густим, насиченим древньою силою.

Земля здригнулася, і з темряви вирвалися голоси:

– Ви звернулися до нас…

Катя здавлено зойкнула. Голоси лунали звідусіль, чоловічі та жіночі, владні й віддалені.

Священик упав на коліна.

Повелитель стиснув її руку.

– Цей союз… – голос Ніери був глибоким, мов безодня. – Ця кров…

– Це благословення… або прокляття? – запитав Сетхан, його голос тріщав, наче вогонь у бурю.

– Їхня доля переплетена, – промовила Ілліріель. – Ми відзначимо їх.

Катя раптом відчула, як її тіло охопило тепло.

Щось почало пекти її руку.

Вона опустила погляд і побачила, як по її шкірі розтікаються золоті символи – руни, які пульсували слабким світлом.

Вона зойкнула.

На зап’ясті Повелителя теж з’явився знак – чорний, немов вирізаний у самій темряві.

Священик ахнув.

– Це… благословення богів… Таке відбувається лише раз на сотні років.

Повелитель мовчки дивився на свою руку, потім на неї.

У його очах з’явилося щось нове.

Зацікавленість.

Катя не знала, що означає цей знак…

Але точно відчувала, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍