Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

Аларіон, ледь переступивши через межу, миттєво відчув, як холодок страху пробіг по його спині. Він не поспішав дякувати дівчині, хоча її наївність врятувала його. Чи це була її безпосередня воля дозволити йому пройти? 

Він ще не знав, але одне було точно – тепер він опинився всередині.

Дівчина обережно взяла дитину з рук Аларіона, і тієї ж миті його серце стислося від страху. Лола була єдиним, що ще тримало його в цьому світі ці два місяці після втечі з в’язниці, і думка про те, що він більше не контролює ситуацію, пробудила паніку. Він на мить завагався, але дівчина поводилася так впевнено і спокійно, що чоловік дозволив їй нести дівчинку на руках.

Вона обережно притиснула Лолу до себе й рішуче попрямувала до приймальні.

– Допоможіть, – сказала білявка іншій дівчині, яка сиділа за столом у просторій кімнаті з м’яким світлом. – Дитині терміново потрібна допомога.

Аларіон, який спершу думав, що це просто медсестра, здивувався, коли дівчина за столом кивнула і назвала її цілителькою. 

– Яка палата вільна? – запитала, лагідно погладжуючи дитяче чоло.

– Двадцять третя.

Цілителька кивнула і без зайвих слів понесла дитину до вказаної палати, а Аларіон поспішив слідом.

У палаті було тепло й затишно. Цілителька обережно вклала Лолу на м’яке ліжко й одразу застосувала зігріваючі чари. Яскраві червоні нитки магії засяяли у повітрі, огортаючи дитину теплом. Аларіон завмер, наче зачарований, адже він так давно не бачив подібної магії – його надто довго оточували люди з такою ж гріховною темною магією, як і в нього, а свій істинний колір магії він не пам’ятав. 

Червоне сяйво було яскравим, наче саме життя впліталося у ці нитки, даруючи дитині захист і спокій. Аларіон, наче зачарований, спостерігав, і це сяйво повертало його в старі часи, коли його власна магія теж мала якийсь колір – хтозна який… 

Цілителька повернулася до чоловіка:

– Можете надати документи? Ваші і дитини? – голос був теплим, але в ньому вже відчувалася деяка настороженість.

Аларіон не одразу відповів. Він ще раз уважно подивився на цілительку: вона була молода, з яскравим білявим волоссям, яке розсипалося навколо її обличчя, сяючи в м’якому світанковому світлі палати. Її шкіра була світлою, майже прозорою, а очі – виразно сірі, схожі на його, але з легеньким блакитним відтінком. Невеличка та акуратна. Їй хотілося довіряти.

– Розумієте, пані… – почав, намагаючись зібрати думки докупи. – Мого дому більше немає. Як і наших з дитиною документів. Його знищили…

Цілителька на мить затримала погляд на ньому. Її руки, які досі світліли магічними нитками, завмерли. 

Вона помітно сумнівалася – насторожена. 

– Я повірю Вам, поки дитина не одужає. Але після цього Ви все мені поясните і продемонструєте Вашу магію – її колір, – тихо, але твердо сказала, не відводячи погляду.

Аларіон кивнув, відчуваючи, як спина покривається холодним потом. Він відчував себе в пастці – майже як тоді, коли його заточили у в’язницю. Його розгубленість зростала, а відчуття вини підступило під горло.

– Я подбаю про неї… А Ви можете відпочити там, – вона кивнула в напрямку крісла біля дверей.

Аларіон ніяково рушив туди, але не сідав. Він не міг відірвати очей від Лоли.

– Дякую, пані.

– Відпочиньте, – повторила м'якше. – Ви теж, здається, потребуєте допомоги.