Читати книгу - "Двері між світами, Veronika Bilous"

Марта підняла голову.

— Майоре, ви не раді пригодам?

— Мені платять не за пригоди. Мені платять за те, щоб я повертався з усіх цих історій живим і вчасно здавав звіти.

Олексій раптом сказав:

— Ти боїшся?

Руденко фиркнув.

— Та ні. Просто у всіх цих історіях завжди є момент, коли хтось дивиться на напис на стіні і починає його зачитувати вголос… а потім… мумія Імхатепа намагається тебе з'їсти!

Руденко картинно вскинув руки. Марта усміхнулася.

— О, чудово. Ти будеш тим, хто буде слідкувати за тим що читати.

Руденко вже відкрив рот для відповіді, але до зали очікування буквально вкатився невеликий, круглий, веселий чоловік, із залисиною прикритою платком, старомодними окулярами пенсне, пензликом у кишені та поглядом божевільного романтика. Це був професор Леон Бертран, керівник археологічної експедиції.

 

Археологічний табір, пустеля Сахара

Спека була нестерпною. Марта витирала чоло і намагалася не захлинутися піском. Олексій стояв осторонь, його мозок знову видавав відчуття «дежа-вю». Руденко робив вигляд бравий, але його видавала змокла сорочка та крапля поту на носі.

Професор Леон Бертран був схожий на дитячий вовчок, він постійно знаходився у русі пересуваючись по кабінету від одного гостя до іншого оббігаючи стіл завалений паперами, фотографіями та картами.

— О! Ви приїхали! Ви все ж таки приїхали! – він підстрибнув на місці, розмахуючи пензликом. – Мушу вам сказати, що це найбільше відкриття століття! НІ! Тисячоліття!!!

Руденко втупився на нього.

— Пане профессоре… Вас не мучить спрага? Ви впевнені, що не зневоднені?

— Ні-ні! Досить балачок! – Бертран схопив Олексія за руку і потягнув його за собою. – Ідіть, ідіть, ви повинні це побачити!

За кілька хвилин вони вже стояли перед величезним каменем, скритим якоюсь тканиною.

Професор Бертран зупинився біля величезної кам’яної брили.

— Нічого собі каменюка! - не змовчав Руденко. Він відчував нестримне бажання з кимось поговорити, але його службові обов’язки цього не передбачали.

Леон Бертран прийняв урочисту позу і натхненно жестикулюючи пензликом в усі боки почав лекцію.

— Панове, ці мегаліти — не просто каміння! Вони — сліди історії, якої ми не знаємо!

Руденко скептично схрещує руки.

— Ви хочете сказати, що у них серійний номер із маркуванням «Made in Atlantis»?

Бертран не звернув уваги і продовжив:

— Наприклад, ось у Кенії є Наморатуга — кам’яні кола, що нагадують астрономічний календар. Хто їх створив? Невідомо!

Руденко похитав головою.

— Може, це просто місце для першого в історії пікніка?

Бертран запально продовжив:

— А мегаліти Сенегалу й Гамбії? Стоунхендж Африки! 17 000 мегалітичних каменів, які ніхто не може пояснити!

Руденко зітхнув.

— Ну, ясно, стародавній народ побачив, як європейці будують Стоунхендж, і вирішив: «Ха! Тримай мою кам’яну чашу».

Бертран проігнорував сарказм і продовжив:

— А тепер Адамів Календар у ПАР. Це найдавніша мегалітична споруда на Землі — 75 000 років!

Руденко підняв брову.

— Тобто, якщо вірити цій версії, то наші предки не просто сиділи в печерах, а ще й організовували прес-конференції біля мегалітів?

Бертран все більш розпалювався:

— А тепер найцікавіше! Малюнки Тассілін-Аджер у Сахарі! 10 000 років, а там — фігури в скафандрах!

Руденко зробив паузу, поклав руку на серце.

— Тобто стародавні люди залишили нам селфі зі своїми «космічними друзями», а ми досі розбираємося, що то є?

Бертран збуджено взмахнув руками:

— Не смійтеся, майоре! Якщо припустити, що на Землі були цивілізації до нас, то їх стерли катастрофи. Але деякі сліди залишилися!

Руденко картино зітхнув підіймаючи руки.

— Знаєте, професоре, з усіх історій, які я чув, ця — моя улюблена.

Бертран розвернувся за підримкою до Олексія та Марти:

— Ну, що скажете?

Олексій і Марта мовчки дивляться на нього.

Професор демонстративно підійшов до скритого до цього тканиною величезного каменю і урочисто зірвав з нього покров.

— Ми знайшли цей напис серед мегалітів. Він древніший за будь-яку відому мову!

Марта зацікавлено схилилася ближче. На камені чітко вибиті дивні знаки.

— Це не схоже на жоден із відомих алфавітів. Ви намагалися його розшифрувати?

— Намагалися?! Це ж неможливо! Ми перевірили всі відомі системи писемності, але... це не піддається аналізу!