Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 3.1

Оксана поспішала на роботу, насолоджуючись теплим весняним ранком. Вулички міста пахли квітучими деревами, а легкий вітерець грався її волоссям. Вона йшла, посміхаючись сама собі –  вечір із Мирославом досі залишав приємний післясмак.

Діставшись до магазину, вона натиснула ручку дверей і увійшла всередину. Там уже поралась Інна, намагаючись зробити вигляд, що зайнята роботою.

— О, прийшла нарешті, — холодно кинула вона, навіть не дивлячись у бік Оксани.

— Доброго ранку, — Оксана відповіла доброзичливо, не звертаючи уваги на її тон.

Вона не хотіла псувати собі настрій через неприємну колегу, але помічала, що Інна поводиться з нею дедалі більш ворожо.

Коли дівчата залишилися в магазині самі, Оксана відійшла вбік і набрала Настю.

— Привіт! — весело промовила вона. — Слухай, я не можу перестати думати про той вечір…

Вона говорила тихо, але не настільки, щоб Інна не почула. Та одразу ж насторожилася, прислухаючись до розмови.

— Мирослав… — почулося з вуст Оксани, і в Інни з’явився вираз відвертої заздрості.

Отже, вона має чоловіка! Ще й, судячи з усього, заможного! Ну, звичайно… А мені вона навіть відповісти нормально не може!*

Коли Оксана закінчила розмову, Інна вже будувала в голові план. Їй не подобалася увага, яку отримувала ця дівчина. Вона хотіла змусити Оксану заплатити за свою удачу.

Ближче до обіду привезли нову поставку книг. Оксана взялася за перевірку, адже це була її відповідальність. Вона акуратно записала всі найменування та зібралася перенести коробки на склад.

— Ой, можна я допоможу? — несподівано запропонувала Інна, мило посміхаючись.

Оксана здивовано глянула на неї, але відмовлятися не стала.

— Буду вдячна. Тільки будь обережна, тут цінні видання.

Інна кивнула і взяла одну з коробок. Але замість того, щоб віднести її на склад, вона вийшла через чорний хід і, швидко озирнувшись, викинула все у найближчий сміттєвий контейнер.

Повернувшись, вона вдала, що продовжує роботу, ніби нічого не сталося.

 

Через кілька годин у магазин зайшла керуюча.

— Оксано, можна тебе на хвилинку?

Оксана кивнула й вийшла в підсобне приміщення.

— Де поставка книг? — суворо запитала жінка.

— Як це де? Ми ж їх отримали!

— То де вони? Я бачила документи, але на складі їх немає.

Оксана застигла на місці, відчувши, як всередині наростає паніка.

— Це неможливо, я особисто приймала замовлення…

— Ти ж розумієш, що відповідала за це? Якщо книги не знайдуться, буде велика проблема.

Оксана розгублено кивнула, не розуміючи, що могло статися. Їй навіть у голову не приходило, що за всім цим стоїть Інна, яка зараз спостерігала за нею з переможним блиском в очах.

 

Оксана відчувала, як всередині наростає тривога. Вона була впевнена, що прийняла поставку та перенесла коробки до підсобки. Але якщо книг там немає — куди вони зникли?

— Я розберуся, — нарешті сказала вона керуючій.

— Сподіваюся, що так, бо інакше нам доведеться розбиратися по-іншому, — жінка кинула на неї суворий погляд і вийшла.

Оксана провела рукою по обличчю, намагаючись зібратися. Вона знову пішла до підсобки, ретельно оглядаючи всі полиці. Але книг там не було.

— Щось шукаєш? — прозвучав знайомий голос.

Оксана повернулася і побачила Інну, яка стояла в дверях, склавши руки на грудях. В її очах світилася прихована насмішка.

— Так, пропала нова поставка книг. Ти їх десь бачила?

Інна зробила вигляд, що замислилася.

— Хм, навіть не знаю. Але, може, варто пошукати краще? — її губи смикнулися в ледь помітній усмішці.

Оксана стримала бажання закотити очі.

— Якщо раптом згадаєш щось, скажи мені.

— Звичайно, — протягнула Інна, спостерігаючи, як Оксана стривожено повертається до роботи.

Їй було приємно бачити суперницю у розгубленості.

Оксана не могла працювати спокійно. Думки про зниклі книги не давали їй спокою. Як тільки закінчила зміну, вона вирішила ще раз оглянути територію магазину.

Вийшовши на задній двір, вона зупинилася. Її погляд випадково впав на сміттєві контейнери, і серце зробило тривожний стрибок. Кілька розірваних пакувальних коробок валялися біля них.

Вона підійшла ближче, і її очі округлилися — це були ті самі коробки з поставки!

Книги лежали всередині сміттєвого контейнера, зім'яті та зіпсовані.

— Це… це що таке?! — прошепотіла вона, відчуваючи, як у грудях закипає злість.

Хтось зробив це навмисно.

Хтось хотів її підставити.

Але хто?

Інна першою спала на думку, але прямих доказів не було.

Оксана стиснула кулаки.

— Добре, хочеш війни? Ти її отримаєш…

Її очі спалахнули рішучістю. Вона не дозволить комусь так просто зруйнувати її репутацію.

 

Оксана не могла заспокоїтися. Вона стояла біля контейнера, дивлячись на зіпсовані книги, і в її голові крутилася лише одна думка — Інна.  

Їй не потрібно було доказів. Вона відчувала, що саме ця дівчина причетна до ситуації. Але навіщо? Невже проста заздрість могла штовхнути її на такий вчинок?  

Оксана вирішила поговорити з нею прямо зараз.  

Вона зайшла назад у магазин і швидко пішла до зали, де Інна саме розставляла книги на полиці.  

— Нам потрібно поговорити, — різко сказала вона, зупинившись поруч.  

Інна навіть не повернулася, тільки усміхнулася.  

— Про що ж?  

— Про книги, які чомусь опинилися в смітнику, — Оксана схрестила руки на грудях, намагаючись контролювати свій гнів.  

— І що, я тут до чого? — нарешті поглянула на неї Інна.  

— Ти ж знаєш, що я відповідала за цю поставку. Якщо їх викинули, то зробили це спеціально, щоб мене підставити.  

Інна хмикнула.  

— А ти така наївна. Думаєш, що всі тут мають тебе любити?  

— Я не шукаю нічиєї любові. Але я хочу справедливості, — голос Оксани був твердий.  

— Справедливості? — Інна саркастично розсміялася. — Послухай, принцесо. Ти думаєш, що така особлива, бо хтось прислав тобі квіти? Думаєш, що можеш привернути увагу будь-кого, навіть тих, кого не варто?  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍