Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 3

Оксана прокинулася рано, відчуваючи легке хвилювання. Вона не могла викинути з голови вчорашнє побачення з Мирославом. Зоряне небо, його глибокий погляд, дотик його рук… Її серце завмирало при спогадах. Вона перевернулася на бік і взяла телефон, щоб переглянути повідомлення. Жодного від Мирослава.

Настя вже чекала її в кафе, де вони зазвичай снідали. Як тільки Оксана увійшла, подруга одразу помітила її сяючий вигляд.

— Ти аж світитися почала, — усміхнулася Настя, відпиваючи каву. — Ну, розповідай!

Оксана засміялася і відставила сумочку.

— Це було неймовірно, Настю. Уяви: ніч, зоряне небо, романтика… Він привіз мене за місто, ми розмовляли, сміялися… А потім…

— Поцілунок? — Настя з хитрою посмішкою підперла підборіддя долонею.

Оксана схвильовано кивнула.

— Так. І це було… це було справжнє. Я навіть не можу пояснити, що відчувала в той момент. Наче між нами пролетіла блискавка.

Настя уважно подивилася на подругу.

— І що далі?

Оксана знизала плечима.

— Не знаю. Він такий загадковий. Іноді здається, що він близько, а потім… ніби віддаляється.

Настя нахмурилася.

— Ти ж розумієш, що такі чоловіки, як він, не відкриваються одразу. У нього точно є якісь свої секрети.

Оксана зітхнула, але її очі світилися щастям.

— Знаю. Але поки що мені добре з ним.

Дівчата ще довго розмовляли, поки не настав час розходитися. Оксана поверталася додому, коли знову відчула на собі чийсь погляд. Вона пригадала вчорашню дивну автівку і напружилася. Але швидко відмахнулася від цієї думки. "Просто випадковість", — переконувала вона себе.

Мирослав сидів у своєму офісі, переглядаючи документи. Його день був розписаний похвилинно: зустрічі, переговори, дзвінки. Він керував бізнесом, який приносив йому мільйони, але водночас жив подвійним життям.

Перед ним лежала папка з інформацією про одну людину. Він перегорнув сторінки, його очі звузилися. Це було попередження від його ворога. Мирослав стиснув щелепи — йому кидали виклик.

Раптом його думки перервала СМС. Від Оксани.

"Дякую за вчорашній вечір. Це було особливо."

Він усміхнувся і на хвилину забув про все.

Але тільки на хвилину.

Його світ був небезпечним. І якщо він дозволить собі занадто захопитися цією дівчиною, вона може стати мішенню.

 

Мирослав довго дивився на екран телефону, перш ніж відповісти Оксані. Його пальці зависли над клавіатурою, і в голові крутилася одна думка: "Якою б солодкою не була ця ілюзія, реальність неминуче все зруйнує". Але всупереч логіці, він все ж натиснув "відправити".

"Для мене теж. Бережи себе."

Він відклав телефон і взяв у руки документи, які не міг ігнорувати. Його конкуренти не спали. В останні місяці він відчував, що хтось стежить за ним, намагається знайти слабке місце. А тепер, коли в його житті з’явилася Оксана, ця слабкість стала очевидною.

Звуки кроків за дверима змусили його напружитися.

— Заходь, — сказав він, навіть не підводячи погляду.

До кабінету увійшов Андрій — його найближчий друг і права рука в бізнесі.

— Мирославе, є новини, — сказав той, сідаючи навпроти.

— Кажи.

Андрій кинув на стіл фото.

— Вчора за тобою стежили. Це один із людей Соколова.

Мирослав узяв фото і холодно оглянув його.

— Я так і думав.

— Це ще не все. Сьогодні його люди були помічені біля будинку Оксани.

Мирослав різко підняв голову. Його зелені очі зблиснули небезпечно.

— Що?

— Ти добре розумієш, що це означає, — серйозно сказав Андрій. — Вони хочуть зрозуміти, хто вона для тебе.

Мирослав стиснув кулаки. Йому здавалося, що світ навколо похитнувся. Він знав, що рано чи пізно це станеться, але сподівався, що матиме більше часу.

— Постав людей біля її будинку, — наказав він. — Я не дозволю, щоб з нею щось сталося.

— Це небезпечно. Якщо вони побачать, що ти її охороняєш, це тільки підтвердить їхні підозри.

Мирослав провів рукою по волоссю.

— Вона не має страждати через мене.

Андрій уважно подивився на нього.

— Ти змінився, Мирославе. Раніше ти не дозволяв собі таких слабкостей.

— Вона не слабкість, — тихо, але твердо сказав він. — Вона моя…

Він не договорив. Він сам не знав, ким для нього стала Оксана. Але одне було зрозуміло: він не дозволить, щоб її втягнули в цю гру.

Оксана йшла вулицею, насолоджуючись теплим весняним вечором. День видався хорошим, але легкий неспокій все ж оселився в її серці.

Знову. Знову вона помітила ту саму чорну автівку.

Вона зупинилася біля магазину, роблячи вигляд, що розглядає вітрину, і краєм ока поглянула на машину. Тоновані вікна не давали змоги побачити, хто всередині, але вона відчувала на собі погляд.

"Збіг?" – спробувала заспокоїти себе. Але її інтуїція підказувала інше.

Їй захотілося зателефонувати Мирославу, але вона вагалася. Він був таким загадковим, і вона не знала, чи правильно буде знову шукати його уваги.

"Може, я просто перебільшую?"

Зітхнувши, вона пішла далі.

Але десь вдалині, у чорній автівці, хтось уважно спостерігав за нею, роблячи нотатки.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍