Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 7: Невидимі межі

Після того вечора в парку Єва почувалася, наче щось важливе змінилося, але одночасно — вона не могла зрозуміти, що саме. Вона йшла на уроки, зустрічалася з друзями, але її думки, ніби невидима нитка, все одно були з Марком. Його слова: «Ми не самі в ньому» — не залишали її в спокої. Вони ніби стали ключем, який вона поки не могла правильно вставити в замок, але який обіцяв відкрити двері до чогось нового.

Єва намагалась поводитися як завжди, хоча всередині відчувала, як її світ змінився. Все було як раніше, але в той же час — не зовсім. Вона стала помічати дрібні речі: як Марк дивиться на неї з того боку класу, як його усмішка трохи змінюється, коли вони спілкуються, як кожен дотик руки набуває іншого значення.

Її серце билося частіше, але вона намагалася приховати це навіть від себе. Єва знала, що має справу з чимось великим, але водночас лякалась того, що це може призвести до чогось, чого вона ще не готова зрозуміти.

В один із таких днів після школи вони вирушили до кафе, яке вони обрали своїм особливим місцем для зустрічей. Там вони проводили години, спілкуючись про все і ні про що, але цього разу атмосфера була дещо іншою. Це була не просто дружня зустріч. Єва відчула це, коли побачила погляд Марка, що був глибоким і спокійним одночасно.

"Єво," — сказав Марк, поклавши чашку кави на стіл, — "я помітив, що ти останнім часом дещо змінена. Ти виглядаєш... відстороненою, якось не так, як раніше."

Єва зніяковіла. Вона не очікувала такого питання, і одразу ж відчула, як її серце стиснулося.

"Нічого такого," — відповіла вона, але її голос прозвучав якось нерішуче. "Просто інколи багато думок."

Марк уважно дивився на неї, і Єва відчула, що його погляд проникає в саму глибину її думок, змушуючи її почуватися відвертою і вразливою одночасно.

"Ти знаєш, я маю на увазі," — сказав він, трохи затримавши погляд, — "якщо тобі хочеться поговорити... про нас, чи про що завгодно, я завжди готовий вислухати."

Єва не знала, що відповісти. Її серце билося знову. Вона знала, що це момент, коли вона має прийняти рішення, чи готова вона піти далі, чи хоче залишити все на тому рівні, на якому зараз знаходяться їхні відносини.

Але чим більше вона думала, тим сильніше відчувала, що вона не хоче відступати. Вона хоче рухатись уперед, навіть якщо це і страшно.

"Я думаю... що я хочу поговорити," — сказала Єва, і її голос став м'якшим. "Але я не знаю, як це сказати."

Марк трохи нахилився вперед, і на його обличчі з'явилась лагідна посмішка.

"Не переживай. Ти можеш сказати все, що хочеш. Я готовий вислухати."

Єва вдихнула і почала розповідати, хоча слова важко давались їй. Вона говорила про те, як її думки часто розбігаються, як вона боїться змін, як її серце починає битися швидше, коли він поруч. Вона розповідала про свої страхи: що якщо вона не зможе впоратися з цими почуттями, що якщо це все дуже велике для неї, щоб зрозуміти.

Марк слухав її мовчки, не перериваючи. І коли вона замовкла, він просто поглянув на неї, ніби даючи їй час, щоб все осіло.

"Єво," — почав він, його голос був м'яким, але з чітким відтінком впевненості. "Ти не повинна боятися того, що відчуваєш. Це нормально. І я теж відчуваю... те ж саме."

Ці слова стали як потужний поштовх для Єви. Вона раптом зрозуміла, що те, чого вона так боялася, є частиною її життя, і що це не лише вона, хто перебуває в цьому світі невизначеності. Вони обоє були на межі чогось нового.

"Але що ми робитимемо з цим?" — запитала вона, трохи нервово посміхаючись.

Марк погладив її по руці, і його погляд став м'яким.

"Ми не повинні все одразу зрозуміти. Ми маємо час. І важливо те, що ми маємо одне одного, щоб пройти цей шлях разом."

Єва відчула полегшення, коли чула ці слова. Вона не повинна була шукати відповіді на всі питання прямо зараз. Вона могла просто бути тут, в цьому моменті, і разом з Марком вирушати в те, що було попереду.

Наступного дня Єва почала помічати зміни не тільки в своїх почуттях, але й в своїй поведінці. Вона стала більш відкритою з друзями, почала говорити про те, що її турбувало, і зрозуміла, що це не лише Марк змінює її життя. Це був час, коли вона самостійно почала відкривати нові горизонти, приймати свої почуття і не боятися їх.

Кожен день з ним був як маленька перемога. Вона не знала, куди це їх призведе, але вже відчувала, що цей шлях вартий того, щоб пройти його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍