Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 8: Між нами — мовчання

Час минав, і хоча Єва намагалася не зважати на те, що між нею та Марком змінюється все більше, вона не могла позбутися відчуття, що їхні стосунки стали інші. Вони вже не просто проводили час разом, сміялися, жартували, як раніше. Тепер кожен їхній погляд і кожне слово набували нового змісту. Між ними почало з'являтися те невидиме, що визначало їхні відносини: ніжність, на яку раніше не звертали уваги, і водночас — нові бар'єри, які Єва не могла пояснити.

Це було як дивна тиша між акордами в музиці: всі розуміли, що вона є, але не могли точно сказати, що вона означає. І хоча Єва відчувала, що це «між нами» стало чимось новим і важливим, вона не була готова до цього повністю. Вона боялася, що не зможе адаптуватися до того, що це «щось» стане її реальністю.

Того вечора вони сиділи на лавці в парку, як зазвичай. Ті самі дерева, що колись стали свідками їхніх перших, ще несерйозних розмов, тепер спостерігали за ними з новим, глибоким значенням. Вони мовчали. Єва дивилася на Марка, але не могла розібратися, що він думає. Його погляд був спокійним, але не відривалися від нього її очі. Часом вони були близько один до одного, але одночасно так віддалені.

"Чому ти не хочеш говорити?" — нарешті порушила тишу Єва, її голос був тихим, але чітким. Вона сама здивувалася, що це питання вирвалося з неї. Їй не вистачало звичних розмов, які раніше приносили розраду, прості жарти і легкість. Тепер між ними панувала мовчанка, яка тяжіла і ставала все глибшою.

Марк поглянув на неї, його погляд був м'яким, але Єва побачила невелике замішання в його очах. Він затримав погляд на її обличчі, ніби шукаючи правильні слова.

"Я не знаю... може, я просто не хочу щось сказати неправильно," — відповів він, його голос був спокійним, але все ж містив нотки невизначеності.

Єва встала і почала ходити навколо лавки. Їй не подобалося це мовчання. Вона відчувала, що воно починає віддаляти їх один від одного, і це її лякало.

"Ти не хочеш розмовляти зі мною про нас?" — запитала вона, намагаючись бути чесною з ним, навіть якщо це складно.

Марк повільно встав і підійшов до неї. Його присутність була завжди такою сильною, що навіть у наймовчазніший момент Єва не могла не відчути його поруч. Він став перед нею, його погляд був глибоким, а голос — тихим, але від того ще сильнішим.

"Я не хочу, щоб ти почувала, що я тримаю тебе на відстані. Просто інколи я боюся, що не зможу висловити те, що справді відчуваю. Це складно."

Єва опустила голову, намагаючись зрозуміти його слова. Вона розуміла його страхи, але її серце не могло змиритися з цією дистанцією. Вона хоче бути близько, хоче, щоб вони були відкритими один для одного, але в той самий час не розуміла, чому їхнє спілкування стало таким складним.

"Чому так складно?" — запитала вона, дивлячись в його очі. "Ми ж могли б просто говорити, просто бути... без цих бар'єрів."

Марк подивився на неї з глибоким задумом і нахилив голову.

"Може, тому що все це занадто важливо. Ми не можемо просто взяти і розслабитись, бо кожне слово може змінити те, що є між нами."

Єва мовчала. Вона не знала, як реагувати. Вона намагалась уявити себе в іншій ситуації, де вона б не боялася того, що відбувається. Але вона розуміла, що для неї це все нове, що вона не була готова до такої близькості, не була готова до того, щоб все змінилося.

"Я не хочу, щоб це зруйнувало все, — сказала вона тихо. — Я боюся, що не зможу впоратися з цим."

Марк підійшов ближче і ніжно поклав руку на її плечі. Єва відчула його теплоту і усвідомила, що, навіть якщо вони не знаходять одразу правильних слів, це не означає, що вони не розуміють один одного.

"Ми не повинні все зрозуміти відразу," — сказав він, дивлячись їй в очі. "Не треба поспішати. Важливо те, що ми зараз разом."

Ці слова не вирішили всіх її сумнівів, але вони дали певне заспокоєння. Єва зрозуміла, що вони обидва шукають свій шлях і не повинні вирішувати все відразу. Це може бути довгим процесом, але вона була готова рухатися в ньому разом з ним.

Вони сіли на лавку і просто мовчали. Між ними все ще була тиша, але вона вже не була такою гнітючою. Вона була частиною їхніх відносин, їхнього простору, який вони вчилися ділити.

І Єва вже не боялася цієї тиші. Вона знала, що іноді мовчання може бути важливим так само, як і слова.

Вдома того вечора, коли вона лягала в ліжко, Єва знову задумалася над тим, що відбувається між нею та Марком. Вона відчула, що цей шлях їхніх стосунків не буде простим, але, мабуть, це і було те, що робило його таким особливим. Вона не знала, куди вони прийдуть, але тепер вона знала, що важливо не бігти, не поспішати з відповідями.

Вони мали час, і це було все, що їй потрібно було зрозуміти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍