Читати книгу - "Список Шиндлера"

тобі холоші внизу — і з них у казанки сиплеться овес.

У креслярському відділенні молодий Моше Бейський із Йозефом Бау вже почали підробляти в’язничні перепустки, які мали дозволити людям із фабрики запускати млин. Одного разу до них зазирнув Оскар і показав Бейському документи з печаткою продовольчого відділу генерал-губернаторства. Поки що найкращі зв’язки з чорним ринком харчів Оскар мав у Кракові й навколо. Про поставки він міг домовлятися по телефону. Однак на моравському кордоні слід було показати документи, що підтверджували сплату мита, від відділу продовольства і сільського господарства генерал-губернаторства. Оскар показав на печатку на папері у себе в руках.

— Ви могли б зробити таку печатку? — спитав він Бейського.

Моше Бейський був ремісником. Він міг багато працювати і мало спати. Тепер він вручив Оскарові першу з тих численних офіційних печаток, яких потребував Оскар. Робив їх Моше за допомогою лез для бритви і всіляких тонких різців. Його печатки стануть символом власної авантюрної бюрократії Брюннліцу. Він зробив печатку генерал-губернаторства, моравського губернатора, печатки, які оздоблювали фальшиві дозволи на вільне пересування, щоб в’язні могли вести вантажівку до Брно чи Оломоуца й привезти звідти хліб, бензин із чорного ринку, борошно, тканину чи цигарки. Леон Зальпетер, краківський фармацевт, який колись був членом юденрату Марека Біберштейна, керував брюннліцьким складом. Там трималися жалюгідні подачки, що їх Гассебрьок пересилав із Ґрьосс-Розену, а на додачу до них овочі, борошно, крупи, які Оскар добував силою майстерно виконаних печаток Бейського з бездоганним орлом і свастикою.

— Не слід забувати, — зауважив один з мешканців табору Оскара, — що в Брюннліці було нелегко. Але порівняно з будь-яким іншим табором там був рай!

Здається, в’язні усвідомлювали, що з харчами сутужно всюди: навіть на волі мало хто був ситий.

А Оскар? Він також харчувався стримано, на такому рівні, як в’язні?

У відповідь пролунав поблажливий сміх.

— Оскар? З якої це речі Оскар мав себе обмежувати? Він же був директором. Хто ми такі, щоб мати претензії до того, що він їсть? — А тоді суворий погляд: може, вам здається, що це рабське ставлення? — Ви не розумієте. Ми були йому вдячні за те, що ми опинилися саме там. Нам більше не було б куди податися.

Як і в перші місяці свого шлюбу, Оскар і далі був схильний десь бурхливо загулювати і міг по кілька днів не бувати в Брюннліці. Траплялося, що Штерн, який мав розповісти директору про важливі події дня, чекав його цілу ніч. В Оскаровій квартирі Іцхак з Емілією, бувало, сиділи так, чуваючи. Учений бухгалтер завжди знаходив якнайшляхетніше пояснення моравським мандрам Оскара. Через кілька років він скаже у своїй промові:

— Він їздив день і ніч не лише добувати харчі для євреїв брюннліцького табору — за допомогою паперів, які підробляв один із в’язнів, — але ще запасався зброєю та боєприпасами на випадок, якщо есесівці, відступаючи, вирішать нас убити.

Образ невтомного гера директора, який про всіх дбає, завдячує вірності й любові Іцхака. Проте Емілія, мабуть, розуміла, що не кожна відсутність її чоловіка вдома пов’язана з шиндлерівським гуманним шахрайством.

Під час однієї з таких Оскарових поїздок дев’ятнадцятирічного Янека Дреснера було звинувачено в саботажі. Насправді Дреснер геть не вмів працювати з металом. У Плашуві він боровся з паразитами: вішав рушники для есесівців, які приходили в душову чи сауну, виварював вошивий одяг, знятий із в’язнів. (Від укусу воші він заразився тифом і вижив лише завдяки тому, що його двоюрідний брат доктор Шиндель поклав його до шпиталю буцімто з ангіною.)

Так званий акт саботажу стався через те, що інженер-німець Шонбрун перевів хлопця від верстата до одного з великих металевих пресів. Інженери налаштовували ту машину цілий тиждень, але щойно Дреснер натиснув на «пуск» і запустив прес, проводи закоротило, і одна з пластин тріснула. Шонбрун вичитав хлопця і пішов до свого кабінету писати нищівний рапорт. По екземпляру скарги Шонбруна було відправлено до Секцій D і W в Оранієнбурзі, до Гассебрьока в Ґрьосс-Розені й в кабінет унтерштурмфюрера Ліпольда біля брами фабрики.

Настав ранок, а Оскара все не було вдома. Так що Штерн замість того, щоб відправляти скарги, витяг їх із мішка з поштою адміністрації і сховав. Скаргу до Ліпольда, однак, передали особисто, але той принаймні чітко виконував правила організації, до якої належав, і не міг повісити Янека, доки не отримає вказівки з Оранієнбурґа і від Гассебрьока. Минуло два дні, а Оскара й далі не було на місці. «Ото розгулявся!» — казали одне одному цехові дотепники. Шонбрун якимось чином довідався, що Іцхак притримав його листи. Він прибіг до кабінету бухгалтера і став лютитися й кричати, що зараз напише скаргу на самого Штерна. Як видається, врівноваженості Штернові було не позичати, бо коли Шонбрун викричався, бухгалтер сказав інженерові, що вийняв скарги з пошти, бо вважав, що пана директора годиться спершу повідомити про зміст листів — і тільки тоді відсилати. Гер директор, сказав Штерн, звичайно, буде прикро вражений, коли дізнається, що в’язень спричинив збиток у десять тисяч райхсмарок, вивівши з ладу машину. Було б тільки справедливим, якщо він додасть у рапорт щось від себе.

І от нарешті Оскар в’їхав у браму. Його тут же перейняв Штерн і розповів про пригоду зі скаргами Шонбруна. Унтерштурмфюрер Ліпольд також чекав на Шиндлера і мав охоту під приводом історії з Янеком показати директорові, хто насправді головний на фабриці.

— Я буду головувати на слуханні, — сказав Ліпольд Шиндлерові. — А ви, гере директоре, надасте заяву з вашим підписом про розмір завданої шкоди.

— Хвилиночку, — сказав Оскар. — Зламалася моя машина. Тож головуватиму я.

Ліпольд став сперечатися: мовляв, в’язень підпорядкований Секції D. А машина, відказав Оскар, мені була надана Інспекцією з озброєння. До того ж, він не дозволить влаштовувати судилище на фабриці. Коли б у Брюннліці була швацька чи там хімічна фабрика, то це б не так уже вплинуло на виробництво. Але тут зброярська фабрика, тут роблять секретні деталі!

— Я не хочу, щоб моїх працівників турбували, — сказав Оскар.

У цій суперечці Оскар переміг, бо Ліпольд урешті здався. Унтерштурмфюрер побоювався зв’язків Оскара. Так що суд відбувся вночі на DEF в цеху з металорізальними верстатами, і слухали справу гер Оскар Шиндлер (він головував), гер Шонбрун і гер Фухс. Молоденька німкеня вела протокол, і коли Дреснера привели, він побачив перед собою суворий суд у повному складі. Відповідно до указу Секції D від 11 квітня 1944 року, Янек проходив першу й вирішальну стадію процесу, який, коли Гассебрьок