Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

вийти за нього вона погодилася. Драйзер показав її фото своєму товаришу Джону Максвеллу, який працював у газеті «Saint Louis Globe Democrat». Драйзер бачив на тій світлині таємничу жінку, а Максвелл — нудну «училку». Він намагався попередити Драйзера: «Якщо ти одружишся зараз — ще й із такою звичайною і вузьколобою жінкою, та ще й старшою за тебе, — ти пропав».

Для такого чоловіка, як Драйзер, то була добра порада. Але Драйзер її не послухався.

Оглядове колесо стало магнітом для закоханих. Пари просили дозволу одружитися у верхній точці колеса. Лютер Райс ніколи такого не дозволяв, але у двох випадках наречені вже встигли розіслати запрошення, тож він таки згодився.

Попри дедалі більше розкриття романтичного потенціалу колеса, пізно ввечері воно було не дуже популярне. Улюбленою порою був золотий час між п’ятою і шостою вечора.

Голмс, знову вільний і з новими земельними володіннями, привів до себе з ярмарку нову жінку Джорджіану Йоук, з якою він познайомився раніше того самого року в торговельному центрі Шлезінґера й Меєра, де вона працювала продавчинею. Дівчина виросла у Франкліні (штат Індіана) і жила там із батьками до 1891 року, коли вирішила поїхати до нового, ширшого й красивішого життя в Чикаго. На час знайомства з Голмсом вона мала лише двадцять три роки, але її маленький зріст і сонячно-біляве волосся робили її ніби ще молодшою, майже дитиною — однак риси обличчя дівчина мала гострі, а у великих синіх очах читався розум.

Джорджіана ніколи не зустрічала нікого подібного. Він був гарний з себе, вмів добре говорити і, очевидно, мав чималі статки. У нього навіть була якась власність у Європі. Проте дівчині чомусь було його трохи шкода. Він такий самотній — всі родичі померли, крім старої тітоньки, яка мешкає в Африці. Останній дядечко щойно помер і залишив йому чималу спадщину — велику ділянку в Форт-Ворті, штат Техас.

Голмс дарував їй багато подарунків, зокрема Біблію, діамантові сережки й медальйон — «сердечко, — за її словами, — з перлинами».

На виставці він катав її на оглядовому колесі, на гондолі й гуляв із нею темними запашними стежками Лісового острова під делікатним світлом китайських ліхтариків.

Він зробив їй пропозицію. Вона погодилася.

Проте він її попередив, що під час шлюбної церемонії йому треба буде вдатися до іншого імені — Генрі Менсфілд Говард. То було ім’я його покійного дядька, пояснив він. Дядько пишався своїм походженням і відписав Голмсові свій маєток за умови, якщо той повністю візьме собі дядькове ім’я. Голмс був зобов’язаний це зробити на спомин про покійного дядька.

Мер Гаррісон теж не мав сумніву, що закохався, — у жінку з Нового Орлеана на ім’я Енні Говард. Йому було шістдесят вісім, він двічі став удівцем; а їй було двадцять із чимось — із чим саме, ніхто точно не знав, але її вік оцінювали як 21–27 років. Вона була, за одним описом, «дуже повною» і «сповненою життя». Вона приїхала в Чикаго на весь час ярмарку й винаймала будинок у сусідстві з мером. Вона цілі дні проводила на ярмарку, скуповуючи витвори мистецтва.

Гаррісон і міс Говард мали деякі новини для міста, але мер не збирався ділитися цими новинами з громадськістю до 28 жовтня, коли на виставці проводитиметься День американських міст. І то буде, власне, його день — за два дні до офіційного закриття, але саме того дня він постане перед кількома тисячами мерів міст з усієї країни й насолоджуватиметься своїм статусом мера Чикаго — міста, що збудувало найбільший ярмарок усіх часів.

Химери

31 липня 1893 року після двох ознайомчих слухань Комітет з економії надіслав доповідь у Комітет директорів. У тій доповіді стверджувалося, що розпорядження фінансами виставки «можна назвати не інакше, як ганебно марнотратницьким». Абсолютно необхідними є радикальні скорочення витрат і персоналу, і то негайно. «Щодо Будівельного відділу ми просто не знаємо, що сказати, — писали представники Комітету з економії. — Ми не мали часу заглиблюватися в деталі, але в нас сформувалося чітке уявлення, що цей відділ і раніше, і сьогодні керувався принципом не рахувати витрати».

Комітет з економії чітко пояснив, що принаймні для трьох його членів фінансовий успіх ярмарку важливий так само, як і його очевидний естетичний успіх. Честь перших людей Чикаго, які пишалися своїм позбавленим сентиментів (а на думку декого — просто безжальним) прагненням максимального зиску, була в небезпеці. Доповідь завершувалася так: «Якщо ми не хочемо зганьбитися перед усіма як ділові люди, маємо діяти в цьому напрямку рішуче й категорично».

В окремих твердженнях доповіді директорів переконували зробити Комітет з економії постійним і надати йому повноваження затверджувати всі видатки на виставці аж до найдрібніших.

Це вже було занадто, навіть для таких самих жорстких ділків, які сиділи у Виставковому комітеті. Президент цієї організації Гіґінботем сказав, що коли він і дасть комусь такі повноваження, то лише після своєї відставки. Інші директори були налаштовані аналогічно. Ображені цією відмовою, троє з Комітету з економії пішли у відставку самі. Один із них сказав репортеру: «Якби дирекція вважала за потрібне продовжувати роботу комітету з тими повноваженнями, які були заплановані від початку, то голови б полетіли в такій кількості, що вистачило б на весь став Великого двору…»

Доповідь Комітету з економії була занадто різкою, занадто нагадувала догану, а зроблена була саме в той час, коли в усьому Чикаго тривало загальне піднесення тим, що виставку взагалі збудовано, що