Читати книгу - "Диявол у Білому місті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За звичною процедурою, Бьорнема та інших мали взяти під арешт із правом вийти під заставу, але в цій ситуації навіть коронер почувався заскочено. Шериф не наважився заарештувати керівника будівельних робіт. Бьорнем вийшов з-під варти наступного ранку.
У повітрі ще стояв міцний запах гару, а Бьорнем уже взявся лагодити містки під дахом Будинків транспорту та виробників і вільних мистецтв, балкони й верхні галереї Будинку адміністрації, боячись, що пожежа в будівлях чи серед експонатів може викликати паніку й призвести до ще більшої трагедії. Сотні людей щодня метушилися на містках під дахом Будинку виробників, але єдиним способом спускатися для них залишався ліфт. Бьорнем уявив собі, як перелякані люди, з дітьми, намагаються з’їхати скляними панелями даху, вибратися назовні — і летять шістдесят метрів додолу на підлогу виставкової зали…
Гірше вже наче й бути не могло: того самого дня, коли коронерські присяжні ініціювали арешт Бьорнема — 18 липня, — керівництво виставки здалося під тиском банків і проголосувало за заснування Комітету з економії, якому було дано необмежені повноваження скорочувати витрати в будь-якій сфері роботи виставки. Членами цього комітету було призначено трьох холоднокровних осіб. Виставкова компанія, отже, ухвалила резолюцію, що з 1 серпня «будь-які витрати, пов’язані з будівництвом, підтриманням чи проведенням заходів, можуть бути дозволені лише зі згоди вищезгаданого комітету». Від самого початку було зрозуміло: головною мішенню того комітету стане сфера впливу Бьорнема.
Також було зрозуміло, принаймні Бьорнемові, що саме це для виставки якраз і стане зайвим: адже вони з Міллетом замірилися продовжувати боротьбу за відвідуваність, — така кампанія потребує витрат — а тут дозволу на кожен цент треба просити в трійці новопризначених скупердяїв. Міллет уже запланував усілякі незвичайні події на серпень, зокрема вишуканий бал на «Мідвеї», де офіційні особи виставки — і Бьорнем теж — танцюватимуть з екзотичними дагомейками й алжирськими танцівницями. Те, що комітетові цей бал (та й інші вигадки Міллета) видасться легковажним, не викликало сумнівів. А проте Бьорнем знав, що такі витрати так само життєво важливі, як і на поліцію, прибирання, підтримання газонів і доріжок.
Він боявся, що Комітет з економії скалічить ярмарок раз і назавжди.
КоханняСліди пожежі в Холодильному будинку ще були помітні, коли з Сент-Луїса прибула група вчителів разом із молодим репортером. Двадцять чотири педагоги виграли конкурс, що його проводила газета «Saint Louis Republic», і тепер мали право потрапити на виставку за рахунок газети. Разом з усякими друзями й ріднею (загалом сорок людей) вони залізли в розкішний спальний вагон під назвою «Бенарес», наданий залізницею Чикаго — Елтон. Прибули вони на Центральний вокзал Чикаго в понеділок 17 липня о восьмій ранку, і їх одразу повезли екіпажами до готелю «Varsity», розташованого настільки близько до виставки, що з балкона другого поверху вчителі могли бачити оглядове колесо, дах Будинку виробників і вільних мистецтв та позолочену голову «Великої Мері».
Репортер Теодор Драйзер був молодий і вирізнявся демонстративною самовпевненістю, яка привертала увагу молодих жінок. Фліртував він з усіма, але, звичайно, найбільше його вабила та дама, яка найменше ним цікавилася — невеличка, красива та стримана дівчина на ім’я Сара Осборн Вайт, яку попередній залицяльник прозивав «глечиком» за любов до брунатного одягу. Сара була геть не Драйзерового типу: на той час він мав чималий сексуальний досвід і перебував у бурхливому й цілком плотському зв’язку з хазяйкою своєї квартири. Для нього Сара Вайт випромінювала «щось надзвичайно потужне, приховане за великою цнотливістю й дівочою стриманістю».
Драйзер разом з учителями ходив кататися на оглядове колесо, дивитися на виставу Буффало Білла, де полковник Коді особисто привітався з кожною дамою за руку. Драйзер бродив з ними й Будинком виробників і вільних мистецтв, де, за його словами, «можна кружляти цілий рік і не стомитися». На «Мідвеї» Драйзер познайомив з учительками Джеймса Дж. Корбетта. Корбетт був боксером, який переміг Джона Л. Саллівена у великому матчі в вересні 1892 року — цьому бою наступного ранку присвятили цілу шпальту в «Chicago Tribune». Корбетт теж привітався з дамами за руку, хоча одна вчителька не стала з ним знайомитися. Її прізвище було Саллівен.
За кожної можливості Драйзер намагався відокремити Сару Вайт від решти екскурсії, яку називав «сорок з гаком», тільки-от Сара взяла з собою свою сестру Розу, і це ускладнювало ситуацію. Щонайменше один раз Драйзер спробував поцілувати Сару. Та сказала йому не бути «сентиментальним».
Роль спокусника Драйзерові тоді не вдалася, але він сам був спокушений — чарами виставки. Вона занурила його «у сон, від якого я не міг отямитися кілька місяців», як зізнавався Драйзер. Особливо чарівними були пізні вечори, «коли довгі тіні зливаються в одне й зірки починають мерехтіти над озером, зблискувати на ньому, на куполах і палацах Білого міста».
Сара Вайт не йшла йому з голови ще довго після того, як «сорок з гаком» поїхали додому. У Сент-Луїсі він писав їй листи, залицявся до неї, поступово набираючись рішучості стати письменником. Він залишив Сент-Луїс, поїхав працювати редактором у сільській газеті в штаті Мічиган, але виявив, що життя редактора в провінційному містечку не сприяє польоту фантазії. Після ще кількох переїздів він дістався до Піттсбурґа. Він писав Сарі Вайт і приходив до неї в гості щоразу, коли повертався до Сент-Луїса. Він попросив її сісти йому на коліна. Вона відмовилася.
А проте
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диявол у Білому місті», після закриття браузера.