Читати книгу - "Спартак"

становище, в якому опинився Крікс. За цих обставин їм залишалося одне: щодуху мчати й попередити Спартака. Так вони й вчинили. Та коли вони прибули у те місце, де гладіатори Спартака стояли в засідці, битва біля гори Гарган уже добігала кінця.

— О, іменем богів пекла! — загарчав Спартак і сполотнів, дізнавшись про мерзенну зраду, страшні наслідки якої він зрозумів миттєво. — У похід, негайно в похід, до Сіпонта!

Сідаючи на коня, він підізвав Граніка й надривним голосом мовив:

— Тобі я доручаю вести форсованим маршем всі вісім легіонів: нехай у кожного виростуть крила на ногах… Це день великого нещастя для нас… нехай у кожного серце буде твердим, як криця… Летіть… летіть… Крікс гине!.. Брати наші гинуть тисячами… Я йду до них на допомогу, помчуся попереду вас із кавалерією… Іменем всього для вас святого — летіть, летіть!..

Він став на чолі восьми тисяч вершників і щодуху помчав шляхом до Сіпонта. За півтори години вершники примчали туди на змилених, змучених конях. І коли Спартак опинився на тому місці, де Крікс нещодавно стояв табором, він побачив там сім або вісім закривавлених, ледь живих гладіаторів, які дивом урятувалися з цього пекла!

— Заради Юпітера Месника, скажіть, що тут відбулося? — задихаючись, запитав Спартак.

— Ми розбиті… ми знищені… від наших легіонів залишилася одна тільки назва!

— О, мої нещасні брати!.. О, улюблений мій Кріксе!.. — вигукнув Спартак і, затуливши обличчя руками, заридав.

Керівники кінноти і контубернали мовчки стояли біля Спартака, розділяючи його горе.

Довго тривало мовчання, поки нарешті Мамілій, що стояв поруч зі Спартаком, не сказав йому голосом, сповненим любові:

— Отямся, шляхетний Спартаку… будь твердий у нещасті…

— О, мій Кріксе!.. Мій бідолашний Кріксе!.. — у розпачі закричав фракієць, обійнявши Мамілія за шию, і, поклавши голову йому на плече, знову заридав.

Так він стояв кілька хвилин, потім підняв бліде, залите слізьми обличчя й обтер очі. Мамілій говорив йому:

— Будь мужнім, Спартаку!.. Нам треба подумати, як урятувати інші вісім легіонів.

— Так, ти правий! Ми повинні зробити менш нищівними для нас наслідки мерзенного зрадництва цієї фурії.

Він поринув у міркування й довго мовчав, пильно вдивляючись у головні ворота, що виднілися через частокіл сусіднього табору. Нарешті оговтавшись, Спартак мовив:

— Треба поспішати!.. Після кровопролитного бою, у якому вони знищили наших братів, легіони Красса зможуть вирушити від гори Гарган не раніше як через вісім-десять годин. Ми повинні виграти цей час.

І, звернувшись до одного з контуберналів, він додав:

— Лети до Граніка й скажи йому, щоб він не йшов далі, а повернувся зі своїми легіонами назад.

І коли контубернал пустив галопом коня, він знову звернувся до Мамілія:

— Через Мінервій і Венусію, долаючи по тридцять миль на день гірськими шляхами, за п'ять-шість днів ми дістанемось Луканії. Там до нас приєднаються нові раби, і навіть якщо у нас забракне сил поборотися із Крассом, ми спробуємо дістатися Сицилії й підняти рабів на повстання.

Після півгодинного відпочинку Спартак із вершниками та вісьмома пораненими гладіаторами повернув назад. Спартак вирушив до восьми легіонів, які зупинилися на півшляху.

Покликавши до себе Граніка, він повідомив йому план. Протягом дванадцяти годин Гранік мав йти без зупинки до Гердонія. А Спартак із трьомастами вершниками вирушив до гори Гарган, аби підібрати труп Крікса.

Гранік усіляко намагався відмовити Спартака від цієї затії, адже на ватажка гладіаторів чигала небезпека, на що той відповів:

— Упевнений, я не загину й наздожену вас уже за три дні на Апеннінському хребті. Але навіть якби мені й довелося загинути, у тебе, мій доблесний і хоробрий Граніку, вистачить досвіду, мудрості й авторитету, щоб продовжувати війну проти наших гнобителів.

Спартак узяв із собою загін вершників, обійняв Граніка й Арторікса, якому велів беззаперечно виконувати накази хороброго іллірійця, і, не попрощавшись зі своєю сестрою Мірцою, мовчазний і сумний покинув свої легіони. Виконуючи наказ полководця, вони зійшли з преторського шляху й вирушили через поля й виноградники у напрямку Гердонія.

Увечері Спартак прибув в околиці Сіпонта й вислав уперед загін вершників у напрямку гори Гарган, щоб дізнатися про пересування ворога. Отримавши втішні звістки, він наказав своїм вершникам спішитися. Ведучи коней за повід, гладіатори увійшли в ліс, який оперізував шлях від Сіпонта через гору Гарган до моря. Аби пробратися з кіньми крізь лісову хащу, довелося мечами прорубувати гілки кущів і дерев. Повільно просуваючись цим важким шляхом, вони дійшли до невеличкої галявини, зусібіч оточеної дубами і ялинами. На галявині стояли хатини кількох дроворубів, що проводили більшу частину року в цьому лісі.

Першою турботою Спартака було затримати всіх цих дроворубів і приставити до них охорону, аби ті не мали змоги доповісти римлянам про його місцеперебування. Потім, запевнивши дроворубів у тому, що він не збирається заподіяти їм зло, Спартак наказав загасити всі багаття, які могли привернути увагу ворога, велів дотримуватися цілковитої тиші й прислухатися до найменшого шереху.

Усе відбулося так, як передбачав Спартак. Красс наказав своїм легіонам знятися з місця й рушати дорогою, що веде до Сіпонта. І лише на світанку гладіатори почули кроки піхоти, цокіт кінських копит і гул багатьох тисяч голосів: римське військо без особливих обережностей ішло зазначеним шляхом. На щастя гладіаторів, римляни, схмелівши від радості перемоги, йшли дуже шумно, інакше вони легко могли б виявити присутність гладіаторів у лісі: коні, зачувши наближення коней римського війська, почали голосно іржати.

Хода римлян, переможців у боях біля гори Гарган, закінчилася по сході сонця, і Спартак, блідий, пригнічений, міг нарешті вийти з лісу зі своїм загоном. За дві години вони вже були на бойовищі біля підніжжя гори Гарган. Від жахливого видовища у Спартака стислося серце й потемніло в очах: усе поле, скільки сягало око, було всіяне тридцятьма тисячами трупів гладіаторів. Гігантські багаття, які ще диміли, поширюючи гострий запах горілого м'яса, свідчили, що на цьому полі недавно лежали трупи тисяч римських воїнів. На цьому похмурому німотному полі, де нещодавно вирувало життя, а тепер панувала