Читати книгу - "Спартак"

Через те, що римляни йшли в атаку суцільним строєм, ліве крило легіонів Крікса не піддалося нападу, бо понад три тисячі вояків четвертого легіону, вишикувавшись у бойовому порядку, стояли у бездіяльності й були пасивними глядачами бою, згораючи з нетерпіння взяти у ньому участь. Побачивши це, начальник легіону самніт Онацій поспішив уперед і став на чолі цих трьох тисяч солдат. Скомандувавши: «Поворот праворуч!» — він спрямував їх проти правого крила римлян, і гладіатори кинулися на ворога з такою силою, що у легіоні крайнього правого крила римського війська незабаром зчинився безлад. Але то була нетривала перемога. Начальник цього крила, квестор Скрофа, пришпорив свого коня й, прискакавши до того місця, де стояла в резерві римська кавалерія, наказав її командувачу Гнею Квінтію із сімома тисячами вершників атакувати лівий фланг гладіаторів, що залишився відкритим і незахищеним. Квінтій помчав виконувати наказ, тож незабаром третій і четвертий легіони гладіаторів піддалися натиску римської кавалерії з тилу, у результаті чого їхні ряди охопила паніка. Почалася страшна різанина.

Тим часом Красс спрямував два легіони й шість тисяч пращників з наказом обійти правий фланг Крікса.

З неймовірним запалом і швидкістю вони піднялися на вершину пагорба — місцерозташування резерву гладіаторів, і, спустившись униз півколом, стрімко кинулися на п'ятий і шостий легіони. Але ті, витягнувши свій правий фланг, утворили нову бойову лінію так, що обидва фронти гладіаторів тепер були двома боками трикутника, основою якого було море, а вершиною — пагорб.

Тут також зав'язався запеклий бій.

Красс помітив майстерний маневр начальників п'ятого й шостого легіонів, Мессембрія й Лівія Гранденія. Переконавшись у тому, що йому не вдасться оточити правий фланг гладіаторів, він кинув сюди не тільки залишок своєї кавалерії, а й два інших легіони, наказавши їм напасти на гладіаторів з тилу.

Попри надзвичайну хоробрість, виявлену в цьому бою тридцятьма тисячами гладіаторів проти вісімдесяти тисяч римлян, менш ніж за три години шість легіонів Крікса були знищені. Вони навіть не намагалися врятуватися і з честю полягли на цьому величезному полі смерті.

Крікс боровся до кінця із властивою йому відвагою, усе ще сподіваючись на прихід Спартака. Коли ж він побачив, що полягли більшість його товаришів, він зупинив коня і окинув поглядом, сповненим невимовної муки, страшне побоїще. По щоках його потекли гарячі сльози, він глянув у той бік, звідки повинен був прийти Спартак, і з тремтінням у голосі, в якому лунала вся його велика любов до друга, вигукнув:

— О Спартаку! Ти не встигнеш на допомогу!.. Ти навіть не встигнеш помститися за нас!.. Що ж із тобою станеться, коли ти побачиш загибель тридцяти тисяч твоїх мужніх товаришів?

Він підніс ліву руку до очей, рішуче обтер сльози й, звернувшись до своїх контуберналів, серед яких від початку бою не було Евтибіди, сказав своїм спокійним, гучним голосом:

— Брати! Прийшла наша черга помирати!

Схопивши свого меча, обагреного кров'ю римлян, він пришпорив коня й кинувся на маніпул піших ворогів, які оточили вісім чи десять важко поранених гладіаторів. Піднявши свого важкого меча, Крікс вигукнув громоподібним голосом:

— Агов, хоробрі римляни, ви завжди сміливі, коли вас троє проти одного! Тримайтеся, іду на смерть!

Крікс і четверо його контуберналів валили на землю, топтали конями й били мечами римлян, які, попри те, що їх було вісімдесят або дев'яносто, ледве захищалися від граду могутніх ударів. Ряди легіонерів-латинян розладналися і відступили, але до них приєднувалися нові товариші і вони дедалі тісніше замикали в кільце цих п'ятьох сміливців, коні яких вже впали, простромлені мечами, а вершники з нечуваною люттю билися тепер пішими. Незабаром римляни сотнею ударів прикінчили гладіаторів. Упав і Крікс, тіло якого всуціль було вкрите ранами. Падаючи, він обернувся й простромив своїм мечем римлянина, що ранив його в спину. Але клинок залишився в грудях легіонера: у Крікса вже не було сил витягнути його. Вражений у груди стрілою, він тихо вимовив:

— Нехай усміхнеться тобі, Спартаку… перемога й…

Вуста його зімкнулися, і в цю мить інший легіонер, метнувши дротик у його поранені, закривавлені груди, крикнув:

— А поки що задовольняйся поразкою. Смерть тобі!

— Клянуся ларами й пенатами, — вигукнув один з ветеранів, — скільки я боровся під керівництвом Сулли, а ніколи не бачив такої живучої людини!..

— Такого сильного й безстрашного воїна я не бачив навіть при Марії, коли ми боролися проти тевтонів і кимврів, — додав інший ветеран.

— Та хіба ви не бачите, клянуся Марсом! — сказав третій легіонер, указуючи на трупи римлян, які купами лежали навколо Крікса. — Подивіться, скільки він знищив наших, хай поглине його душу Ереб!

Так закінчився бій біля гори Гарган, що тривав три години: римлян загинуло десять тисяч, а гладіаторів — тридцять тисяч.

Тільки вісімсот із них, здебільшого поранених, було взято у полон. Красс наказав розіпнути їх на хрестах уздовж дороги, якою римляни збиралися пройти вночі. Незабаром після полудня Красс розпорядився сурмити збір, щоб легіони й когорти були готові вирушити ще до півночі.

Весь день і всю ніч Спартак у невимовній тривозі чекав контуберналів Крікса зі звістками про пересування римлян — ніхто не з'явився. На світанку він надіслав двох своїх контуберналів, кожного із сотнею вершників у бік Сіпонта, наказавши їм негайно привезти відомості про ворога й про Крікса, більше того, його солдати узяли продовольства лише на три дні й по закінченні цього строку залишилися б без їжі.

Коли перший контубернал Спартака прибув у табір під Сіпонтом, він, на превеликий подив, побачив, що гладіаторів там уже немає. Не знаючи, що робити, він вирішив дочекатися прибуття другого контубернала й порадитися з ним, як їм варто вчинити. Однак обидва вони не розсіяли сумнівів й нерішучості, як раптом побачили, що в напрямку табору на змилених конях мчать вершники. Це були контубернали, послані Кріксом до Спартака при першій же появі римлян. Ґрунтуючись на повідомленні Евтибіди, Крікс припускав, що Спартак вже давно прямує до Сіпонта, тож хотів, щоб фракієць прискорив перехід.

Легко зрозуміти, у якому стані були контубернали, коли вони зрозуміли зрадницький задум Евтибіди й те жахливе