Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

 — Що ти таке кажеш?! — непристойно засміявся метр. — Ти маєш ставати на заваді своїм відчуттям?! Чи тому, щоб Вальтер дістав задоволення?

Клариса зашарілася. Але воднораз і збагнула, що саме вона має сказати.

 — Якщо поступатися, все тонутиме в статевій насолоді, — поважно відповіла вона. — Я не допущу, щоб насолода чоловіків відділялася від них і ставала моєю насолодою. Тим-то я й притягую їх ще відтоді, як була маленькою дівчинкою. З насолодою в чоловіків щось негаразд.

З різних причин Майнґаст вирішив з цим не погодитись і спитав:

 — Невже ти так владаєш собою?

 — Та, всяк буває, — щиро зізналася Клариса. — Але ж я тобі вже казала: якби я давала йому волю, то стала б убивцею на ґрунті статевих збочень! — І, чимдалі розпалюючись, повела далі: — Мої подруги кажуть, що в обіймах чоловіка «конаєш». Я не знаю, що це таке. У чоловічих обіймах я ще ніколи не конала. Але я знаю, що це таке, незалежно від обіймів. Ти, певна річ, знаєш також, адже сам казав, що світ надто позбавлений ілюзій!…

Майнґаст відмахнувся таким жестом, ніби вона хибно його зрозуміла. Але тепер Клариса надто багато чого збагнула.

 — Адже коли ти кажеш, наприклад, що треба поступатися чимось неповноцінним задля чогось повноцінного, — вигукнула вона, — то це означає, що можна жити у глибоченній насолоді, насолоді без меж! Це — насолода не статі, а насолода генія! І коли я не стаю Вальтерові на заваді, він цю насолоду зраджує!

Майнґаст похитав головою. Це був жест заперечення такого палкого й спотвореного тлумачення його слів, — заперечення, сповненого остраху, майже переляку; і з усього, що було в цьому запереченні, для відповіді він вибрав зовсім випадкове:

 — Це ще хтозна, чи він узагалі здатний на щось інше! Клариса стала, наче громом прибита.

 — Він повинен! — вигукнула вона. — Хто ж, як не ти, вчив нас, що ми повинні!

 — Це правда, — визнав, повагавшись, метр і марно спробував власним прикладом спонукати її рушити далі. — Але чого ти, власне, хочеш?

 — Розумієш, поки ти не приїхав, я ще нічого не хотіла, — тихо проказала Клариса. — Але ж воно таке жахливе, це життя, яке з моря своїх насолод зачерпує лише трішечки статевої втіхи! І тепер чогось хочу і я.

 — Про це ж бо я тебе й питаю, — підказав їй Майнґаст.

 — На світі треба жити задля якої-небудь мети. Треба бути на щось «придатним». А то зостанеться лише якась жахлива плутанина, — відповіла Клариса.

 — Чи пов’язане те, чого ти хочеш, із Моосбруґером? — допитувався Майнґаст.

 — Цього не можна пояснити. Треба побачити, що з цього вийде! — відповіла Клариса. Потім замислено додала: — Я його викраду, я вчиню скандал! — Вона прибрала таємничого вигляду й раптом промовила: — Я спостерігала за тобою. У тебе бувають таємничі люди! Ти запрошуєш їх, коли гадаєш, що нас немає вдома. Це хлопчики і юнаки. Ти не кажеш, чого вони хочуть!

Майнґаст розгублено втупився в неї.

 — Ти щось замислив, — провадила далі Клариса, — й щось готуєш! Але я… — випалила вона пошепки, — я теж така сильна, що можу водити дружбу з багатьма одночасно! Я нажила чоловічу вдачу й чоловічі обов’язки! У спілкуванні з Вальтером я навчилися відчувати по-чоловічому!…

Рука її знов потяглася до Майнґастового ліктя. По Кларисі було видно, що вона цього не помічає. Пальці її виткнулися з рукава скарлюченими, мов кігті. — Я дволика, так і знай! — прошепотіла вона. — Але це нелегко. Маєш рацію, тут не варто цуратись насильства!

Майнґаст дивився на неї все ще збентежено. У такому стані він не бачив її ніколи. Зв’язок між її словами лишався йому загадкою. А для Клариси цієї хвилини не було нічого простішого, ніж поняття дволикости; але Майнґаст питав себе, чи не здогадується вона що-небудь про його потаємне життя й чи не натякає на це. Та й про що тут уже лишалося здогадуватись! Згідно зі своєю чоловічою філософією він тільки недавно став помічати переміну в своїх почуттях і приваблювати юнаків, котрі були для нього чимось більшим, ніж просто учнями. Та, може, саме через це він і переїхав сюди, де почувався в безпеці від чужих очей; досі він такої можливости навіть не припускав, але тепер оця невеличка істота ось-ось, здавалося, збагне, що з ним діється, й уже почала наводити на нього жах. Її рука чомусь щораз далі витикалася з рукава сукні, хоч відстань між двома тілами, які ця рука з’єднувала, не змінювалась, і цей голий, худий лікоть разом з долонею, що торкалася Майнґаста, мав тепер такий незвичайний вигляд, що в уяві метра сплуталося все, що доти ще мало свої межі.

Але Клариса вже мовчала про те, що хотіла сказати ще хвилину тому, хоч тепер це було їй ясно, як Божий день. Свідченням цього були оті слова з подвійним значенням, розкидані в мові, неначе гілки, що їх надламують, чи листя, яким потрушують землю, щоб позначити для когось таємну стежку. І «вбивство на ґрунті статевих збочень», і оте «притягування», і «швидко», й багато інших, а може, навіть усі слова вказували на двоє значень, одне з яких було таємним і особистим. Одначе подвійне значення слів означає й подвійне життя. Звичайна мова — це вочевидь життя гріха, таємна — життя в образі світла. Так, наприклад, слово «швидко» у своєму гріховному образі означало звичайний, виснажливий, щоденний поспіх, а в образі насолоди від нього все пружко, з насолодою відскакувало й відлітало. Але замість «образ насолоди» можна сказати й «образ сили» чи «образ безневинности», а гріховний образ, із другого боку, можна назвати будь-яким словом, де є щось від пригнічености, в’ялости й нерішучости буденного життя. Це були своєрідні стосунки між речами і власним «я», стосунки, внаслідок яких те, що ти робив, справляло вплив там, де цього навіть не очікували; і що менше вдавалося Кларисі це висловити, то буйніше розпукувалися слова всередині в ній і вихоплювалися назовні швидше, ніж їй щастило зібрати їх докупи. Але тепер вона вже тривалий час не мала сумніву в одному: обов’язок, привілей, завдання того, що називають сумлінням, ілюзією, волею, — знайти яскравий образ, образ світла. Це — той образ, де нема нічого випадкового, нема місця ваганням, де щастя й необхідність збігаються. Хтось