Читати книгу - "Медлевінґери"

довіряй газетам і телебаченню! А якщо Ліна має рацію і це явище пов’язано з екологією, то воно повториться ще десь в іншому місці. Тож нехай газетярі товчуться деінде.

— Точно! — вдячно кивнув Йоганнес.

— А сусіди? — запитала Брітта. — Вони ж це теж бачать!

— Багато хто в цей час ще на роботі, — сказав Їделунґ. — А коли прийдуть додому, цього вже не буде. — Він роззирнувся. — Ви ж маєте пилку? Внизу стовбури тоненькі. А коли вони лежатимуть на землі, ми їх розпиляємо.

— О’кей, — сказав Йоганнес.

Вони впоралися швидше, ніж Йоганнес міг припустити. Розпиляний бамбук великою купою лежав посеред подвір’я. Горщики вони завбачливо занесли всередину — щоб замести сліди.

— Ну, прошу дуже! — задоволено сказав Їделунґ, витираючи руки до джинсів. — Тепер коли хтось визирне, то подумає, що ця купа — справа рук цього Покашиїнського. Якщо за нами ніхто не спостерігав, то він єдиний, з ким у нас можуть бути клопоти.

— І б’юся об заклад, вони в нас будуть! — сумно промовила Брітта.

Йоганнес згадав розповідь Торіла й Моа про їхню ранкову зустріч з Покашиїнським.

— Не впевнений, що так буде, — задумливо проказав він. — Побачимо.

Тільки тепер Йоганнес зрозумів, що Ліна весь цей час їм допомагала.

— А що ти тут робиш? — запитав він. — Чому ти не на «Корделії»?

Брітта запросила Їделунґа до своєї кімнати.

— За це ми зараз швиденько вип’ємо рамазотті перед тим, як я піду на роботу, — сказала вона. — Яке щастя, Курте, що ти прийшов!

— Яке щастя, Курте, що ти прийшов! — повторила Ліна високим зміненим голосом. — Як чудово, Курте! Як вона на нього дивиться!

— Дурниці! — пробурмотів Йоганнес.

— Дякую, що ти мені допоміг, Курте! — улесливо примовляла Ліна. — Такий чарівний сильний мужчина! Можна помацати твої м’язи, Курте?

— Замовкни! — сердито викрикнув Йоганнес. Він дивився на неї з недовірою. Звісно, вона ревнувала.

— Крім того, тобі має бути байдуже! — сказав він. — Вона ніколи не кохала Томаса, якщо ти не знала. Ти що, хотіла їх двох посватати?

Тепер розлютилася Ліна.

— У тебе не всі вдома! — закричала вона. — Мені просто здається, що вона поводиться огидно!

Йоганнес зітхнув.

— Та нехай собі трохи розважиться, — промовив він уже спокійніше. — Ну, то чого ти прийшла?

— Подумай! — сказала Ліна.

Йоганнес знизав плечима.

— Без поняття, — сказав він. — Справді не знаю.

— Тоді я залишу це в себе, — зухвало тупнула ногою Ліна. — Якщо ти навіть не помітив його відсутності.

У цей момент Йоганнес зрозумів, про що йдеться. Як він міг забути! Нісс розповів йому, та досі він просто не мав часу цим перейматися.

— Моя мобілка! — зрадів Йоганнес. — Дуже дякую! Де ти її знайшла?

— Де знайшла? — задерикувато перекривила приятеля Ліна. — Вгадай!

Йоганнесові не треба було вгадувати, але він постарався, щоби Ліна цього не помітила.

— У школі? — запитав він, зволікаючи. — Я залишив її під партою?

Ліна кинула мобілку на кухонний стіл.

— Томас знайшов її на палубі, — сказала вона. — Вона раптом упала згори! Він думав, що вона належить якомусь туристові. — Дівчина уважно подивилась йому в очі. — Але це твоя. Я ж знаю твою панельку. І чого це ти сьогодні пополудні кидався мобілками поблизу «Корделії»? І взагалі, де ти був? Ти що, стежиш за нами, чи що?

Йоганнес похитав головою.

— Я, певно, залишив її, коли був у вас останнього разу! — припустив він. — Та я вже цілу вічність її шукаю! То Томасу тільки здалося, що вона впала на палубу.

Ліна подивилася на нього з недовірою.

— Ну, добре, може й так, — сказала вона. — В будь-якому випадку, це логічно.

— Дякую, що ти мені її принесла, Ліно! — сказав Йоганнес.

Брітта вистромила голову з дверей кухні.

— Курт уже пішов, — повідомила вона. — Я теж мушу бігти. Якщо хочете, можете завтра знову прийти на сніданок, Томас і ти, Ліно! Я була би рада. Але не так рано, як минулого тижня.

— Я скажу Томасові, — відповіла Ліна і попрямувала до дверей. — Дякую за запрошення.

Ну от, ще й Томас прийде на сніданок. Він нізащо не повірить, що мобілка давним-давно лежала на палубі, він же бачив, як вона летіла! Ліна йому сказала, чия вона. А завтра Брітта розповість йому про бамбук…

Досі Томас тримав тільки Антака і Ведура і