Читати книгу - "Ностромо. Приморське сказання"

провести підготовані підривні роботи, потрібна людина бездоганно чесна, розумна, розсудлива, відважна. Хтось, кому я зможу довірити свою честь, як самому собі. Приміром, ще один старий офіцер Паеса. Або… або… можливо, стане у пригоді один зі старих капеланів Паеса.

Він підвівся, високий, худорлявий, стрункий, суворий, зі своїми армійськими вусами та маслакуватим обличчям, і погляд його запалих очей ніби аж пронизав священника, який став нерухомо, тримаючи в руці перевернуту порожню дерев’яну табакерку, і мовчки озирнувся на намісника копальні.

Розділ VII

Приблизно в той самий час в Інтенденсії Сулако Чарлз Ґулд запевняв Педріто Монтеро, який вúкликав його повісткою, що нізащо не випустить копальні з рук, аби на ній наживався уряд, який її в нього вкрав. Ґулдову концесію не можна забрати назад. Його батько цього не хотів. І син нізащо нею не поступиться. Нізащо не поступиться, поки живий. А коли загине, то звідки візьметься сила, здатна підняти таке підприємство після знищення з попелу і руїн у всій його колишній потужності та багатстві? Такої сили немає ніде в країні. І звідки візьмуться вмілі руки із закордонним капіталом, які зволять доторкнутись до такого зловісного трупа? Чарлз Ґулд говорив безпристрасним тоном, який багато років слугував йому для того, аби приховувати його гнів і зневагу. Він страждав. Йому було гидко говорити те, що він мав сказати. Це занадто скидалось на геройство. Безпосередній практичний інстинкт був у ньому в глибинній незгоді з тим майже містичним баченням, яке він вважав за своє право. Ґулдова концесія — символ абстрактної справедливості. Хоч би й небо впало на землю. А оскільки копальня Сан-Томе зажила світової слави, то його погроза має досить сили і чинності, щоб дійти й до недорозвинених мізків Педро Монтеро, захаращених, так би мовити, нісенітними історичними анекдотами. Ґулдова концесія була серйозною прибутковою статтею у бюджеті країни, ба більше — також і в приватних бюджетах багатьох чиновників. Це була традиція. Це було відомо. Про це говорили. У це вірили. Кожен міністр внутрішніх справ мав дохід з копальні Сан-Томе. Це було природно. А Педріто намірявся стати міністром внутрішніх справ та головою ради міністрів в уряді свого брата. Герцог де Морні посідав ці високі пости під час Другої французької імперії з очевидними вигодами для себе.

Його світлість забезпечили столом, стільцем та дерев’яним ліжком, і після короткої сієсти, яка виявилась абсолютно необхідною після його втомливого і помпезного в’їзду до Сулако, він узяв у свої руки адміністративний апарат: призначав відвідувачам години прийому, віддавав розпорядження і підписував відозви. Зустрівшись у приймальному покої сам на сам із Чарлзом Ґулдом, його світлість зумів приховати, а це за ним, як відомо, водилося, свою досаду і збентеження. Спершу він почав пишномовно говорити про конфіскацію, але відсутність усіх належних почуттів та пожвавлення в рисах сеньйора адміністрадóра врешті-решт несприятливо вплинула на віртуозне красномовство Педріто. Чарлз Ґулд повторював:

— Уряд, звичайно ж, може спровокувати знищення копальні Сан-Томе, якщо йому це до вподоби, але без мене він більше нічого не зможе вдіяти.

Це була заява насторожлива і безпомилково розрахована на те, щоб зачепити почуття політика, який лише й думав про трофеї переможця. А ще Чарлз Ґулд казав, що знищення копальні Сан-Томе призвело б до розвалу інших підприємств та виведення європейського капіталу, а цілком можливо, й до призупинення останнього траншу іноземної позики. Цей біс із кам’яним обличчям, а не чоловік, говорив усе це (доступне розумінню його світлості) так холоднокровно, аж у дрож кидало.

На манери Педро Монтеро вплинуло те, що довгий час він зачитувався легкими і пліткарськими історичними працями, валяючись у неохайних ліжках по мансардах паризьких готелів, занедбавши свої лакейські чи інші обов’язки. Якби він побачив довкола себе пишноту старої Інтенденсії, розкішні драпування, позолочені меблі, розставлені вздовж стін, якби він ступив на поміст, урочисто покритий червоним квадратним килимом, то, мабуть, був би дуже небезпечним через відчуття успіху та піднесення. Але в цій розграбованій і спустошеній резиденції, з трьома пересічними предметами умеблювання, що збились докупи посеред величезних апартаментів, уява Педріто була пригнічена почуттям ненадійності й минущості. Це почуття та тверда позиція Чарлза Ґулда, який поки що ні разу не вимовив слова «світлість», принижували його у власних очах. Він надав своєму голосу інтонацій освіченої світської людини і попросив Чарлза Ґулда викинути з голови всі причини для тривоги. Нагадав йому, що зараз він розмовляє з братом господаря країни, якому доручено реорганізаційну місію. З братом і однодумцем господаря країни, повторив Педріто. А помисли цього мудрого й патріотичного героя не мають нічого спільного з ідеями нищення.

— Благаю вас, доне Карлосе, не давайте волі вашим антидемократичним забобонам, — патетично зірвався він.

З першого погляду Педріто Монтеро вражав надзвичайно розвиненим лисим чолом — лискучою жовтою півкулею між вугільно-чорними жмутками кучерявого, без жодного полиску, волосся, — харизматичною формою рота і несподівано добре поставленим голосом. А його очі, дуже блискучі, ніби щойно намальовані обабіч гачкуватого носа, коли він їх уповні розплющував, ставали круглими, з безнадійним, якимось пташиним поглядом. Утім, зараз він їх мило примружив, задерши догори квадратне підборіддя, і говорив зі стиснутими зубами трохи в ніс, з тим прононсом, який здавався йому прикметою grand seigneur[205].

У такій-от манері він раптом заявив, що найвищий вияв демократії — автократія цезарського зразка: імперське правління, що ґрунтується на прямих народних виборах. Автократія — консервативна. Сильна. Визнає законні потреби демократії, яка вимагає рангів, титулів та відзнак. Вони мають осипáти заслужених людей. Автократія — це мир. Вона прогресивна. Вона забезпечує країні процвітання. Педріто Монтеро понесло. Погляньте, що зробила для Франції Друга імперія. То був режим, який радо вшановував людей на зразок дона Карлоса. Друга імперія пала, але тому, що її очільник був без того воєнного генія, який підніс генерала Монтеро на вершину слави й визнання. Педріто рвучко підняв руку, аби увиразнити думку про вершину, про славу.

— Ми розмовлятимемо ще багато разів. Маємо дійти повного порозуміння, доне Карлосе! — вигукнув він дружнім тоном.

Республіканство зробило свою справу. Імперська демократія — ось державний устрій майбутнього. Розкриваючи свої карти, Педріто-guerrillero навмисно стишив голос. Людина, нагороджена своїми співгромадянами шанобливим прізвиськом El Rey de Sulaco, може лише дістати повне визнання з боку імперської демократії як видатний керівник промисловості й авторитетний радник, чиє народне прозвання невдовзі буде замінене соліднішим титулом.

— Га, доне Карлосе? Ну! Що ви скажете? Conde de Sulaco[206]… Га?.. Або маркіз…

Він осікся. З Пласи віяло прохолодою, кавалерійський патруль об’їжджав коло за колом,