Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

- Може, ти й не така вже дурепа, - хитро примружилася Фріґільда і окинула співрозмовницю довгим поглядом. – Та однаково слабша за мене!

З долонь відьми зірвався стовп майже чорного світла, що метнувся високо в небо. У ту ж саму мить над суперницями завирували важкі сизі хмари. Здригаючи усю округу своїм приголомшливим гуркотом, вони породили неконтрольовані блискавки. Ті, в свою чергу, почали бити в землю, не розбираючи цілей.

- Відклич їх! – вигукнула Лідія, намагаючись перекричати грім. – Без дару Альтери ти не зможеш повністю контролювати інші вміння.

- Ти мене ще вчити будеш? – розсердилася відьма. – А як тобі таке?

Повітря навколо Фріґільди знову густішало. Але за цим разом ніяких стовпів світла. Всього-на-всього навколо плато почав ворушитися ліс. Не весь, звичайно, а лише деякі з дерев. Вони висмикували з землі коріння і немов кремезні восьминоги повзли до знахарки.

- Якого дідька? – злякано пискнула Лідія.

- Подобається? – розсміялася чаклунка. – Навчилася в однієї з відьом, коли відібрала її силу.

Однак рудоволоса жінка не договорила. Поряд в землю вдарила блискавка, і суперницям довелося відскочити у різні боки. Раптом ногу Лідії щось боляче стиснуло. Кинувши погляд униз, вона побачила колючу лозу. Вихопивши з-за поясу кинджал, дівчина встромила його у рослину. Та гидко затріщала та сахнулася назад до лісу. З цієї хвилини дівчина перетворилася на мішень для потвор.

Фріґільда ж лише спостерігала за потугами суперниці та бридко реготала, задоволена видовищем. Сама того не розуміючи, Лідія звернулася до своїх сил та покликала на допомогу принаймні когось із звірів. І не прогадала. З лісу вискочив ведмідь, що ледве не зніс на своєму шляху відьму. Чесно кажучи, цей поєдинок більше нагадував химерну гру у шахи. Кожен по черзі робив хід та сподівався на виграш.

Раптом на плато почувся тупіт кінських копит - і невдовзі з’явився вершник. Напереріз йому одразу ж кинулося двійко потворних дерев. Але у Лідії не було навіть мізерного шансу, аби спостерігати за битвою герцога. Навколо дівчини вирував хаос із живих рослин, буревію і блискавок, що кожного разу били дедалі ближче. Саме тому знахарка пропустила момент, коли її відтіснили до самого краю урвища. Аби не полетіти униз, Лідії довелося дозволити схопити себе дереву. Те боляче стиснуло плечі та потягло полонянку у бік відьми.

Ще ніколи в житті дівчина так не раділа тупоту кінських копит. Раймар, що майже на ходу зіскочив з Ворона, прицільно вдарив мечем спочатку по одній гілці чудовиська, потім по іншій. І, аби те більше не змогло рухатися, підрубав коріння з одного боку. Дерево не втрималося, похилилося назад та зірвалося в урвище.

- Дякую, але на біса ти приїхав? – розсердилася Лідія. – Тобі не можна тут бути!

- Я саме там, де моє місце, - відмахнувся герцог.

- Ти не розумієш…

- Обережно! – натомість перебив її Раймар і, схопивши за передпліччя, віджбурнув убік.

Сліпучий спалах осяяв округу, а за ним прийшов біль. Не те щоб він був нестерпним, але на декілька секунд Лідія втратила відчуття свого тіла та навіть не чула звуків навколо. Нарешті в очах перестало миготіти, і вона роззирнулася. Звідки взявся цей смердючий димок? Повз пробігло палаюче дерево.

- Що за..? – Лідія знову завертіла головою, вигукнувши: – Раймар?

Герцог лежав неподалік. Йому дісталося набагато сильніше, тому його одяг зараз виглядав, немов пошматований собаками. Більше того, на шкірі виднілися опіки.

- Це була блискавка? – Лідія підскочила до відьмолова та спробувала чимось допомогти.

- Так, - зовсім хрипло відповів Раймар та махнув убік рукою.

Дівчина прослідкувала у тому напрямку й побачила, що Фріґільді блискавка аж ніяк не нашкодила. Замість опіків вона дістала іскри, що немов би живі блукали її шкірою та складались у невеличкі електричні розряди.

- А богиня Ясмін дала своїй жриці непоганий дар, - задоволено посміхнулася відьма.

Що було далі, знахарка не побачила, адже огляд їй перекрив Ворон. Кінь стурбовано підскочив до хазяїна та почав топтати копитами надто сміливу лозу. Адже та вже майже дібралася до руки відьмолова.

Погляд Лідії впав на сідло. Не гаючи часу, дівчина метнулася до тварини і зняла арбалет, за чим вихопила декілька стріл, одну з яких вклала до ложа. Після чого знову глянула на Фріґільду, але вже через приціл зброї. Саме вчасно, аби помітити, що відьма теж цілиться в неї. Але удача й досі не покинула знахарку.

З неба, немов яструб, на чаклунку накинувся Ґудзик. Цієї миті Лідії вистачило, аби випустити стрілу. Та з бренькотом вилетіла з ложа та вп’ялася рудоволосій чаклунці у бік. Сіра сукня одразу ж стала червоною в тому місці, куди втрапила стріла.

І доки відьма хапалася за рану та проклинала дівчину, Лідія вклала наступну. Але довелося спочатку ухилитися від загребущих гілок живого дерева. Саме через це знахарка пропустила той момент, коли Фріґільда випустила у її бік блискавку. Впавши на кам’янисту землю, аби не потрапити під розряд, дівчина випадково вистрілила і звичайно ж схибила.

На допомогу знову прийшов Ґудзик, а Лідія вклала нову стрілу. Варто було птаху подумки почути наказ господарки, як той відлетів подалі, а дівчина натиснула на курок. За цим разом постраждало плече. Здавалося Фріґільда не вірить своїм очам. Їй навіть довелося зробити крок назад, аби ухилитися від чергового пострілу суперниці. Але Лідія була настільки зла, що вклала останню стрілу і без жодного жалю натиснула курок. За цим разом вдалося попасти прямісінько в груди.