Читати книгу - "Стів Джобс"

був одержимим виробництвом деталей, міг годинами спостерігати, як роботи створюють його досконалі машини. Тепер він мусив відмовитися від половини робочої сили, продати улюблену фабрику фірмі Canon, котра продавала з аукціонів супермодні меблі, і вдовольнитися компанією, що намагалася ліцензувати операційні системи для виробників нудних машин.

У середині 1990-х років Джобс трохи «ожив» завдяки новій сім’ї та приголомшливому тріумфу в кінематографі. Проте розчарування через невдачі у створенні персональних комп’ютерів не полишало його повністю. «Інноваційність віртуально випарувалася, — нарікав він директору компанії Wired Ґері Вулфу наприкінці 1995-го. — Microsoft домінує, не приносячи майже ніякої новизни. Apple програла. Ринок десктопів переживає темні часи».

Бракувало оптимізму й у його інтерв’ю з Тоні Перкінсом і редакторами часопису Red Herring. По-перше, він продемонстрував гіршу сторону характеру — такого собі «поганця Стіва». Щойно Перкінс і його колеги приїхали, Джобс вислизнув через чорний хід і… пішов «прогулятися» на 45 хвилин! Коли фотографиня часопису почала знімати його, він саркастично огризнувся й примусив її припинити. Перкінс пізніше зауважив: «Маніпулятивність, самозакоханість, неприхована брутальність — ми не могли втямити, що ховається за цим божевіллям». Коли він нарешті налаштувався на розмову, то сказав, що навіть поширення Інтернету не особливо стане на перешкоді домінуванню Microsoft. «Windows перемогла, — додав Джобс. — Вона перемогла Macintosh, на жаль, перемогла UNIX, перемогла OS/2. Другорядне перемогло».

Падіння Apple

Ще кілька років після того, як Джобс пішов з Apple, компанія отримувала досить високі прибутки завдяки домінуванню в програмах для верстки друкованих видань на комп’ютері. Почуваючись генієм після свого повернення в 1987-му, Джон Скаллі зробив кілька заяв, що сьогодні соромно озвучувати. Начебто Джобс хотів, щоб Apple «стала фабрикою чарівних споживчих товарів, — писав Скаллі. — Це був безумний план… Apple ніколи не стане компанією споживчих товарів… Ми не погнули б реальності на догоду всім нашим мріям змінити світ… Високі технології не можна розробляти й продавати як споживчий товар».

Це шокувало Джобса. Він зневажав Скаллі за те, що той «очолив» поступове зниження частки Apple на ринку на початку 1990-х.

— Скаллі зруйнував Apple зіпсованими людьми й зіпсованими цінностями, — гірко побивався Джобс. — Вони більше переймалися тим, як заробити гроші. У першу чергу, для себе. Також для Apple. Але не дбали про розробку нового класного продукту.

Він підозрював, що бажання Скаллі збагатитися здійснювалося за рахунок вигоди з частки ринку:

— Macintosh програв Microsoft, бо Скаллі «видоїв» усі прибутки, які лише міг, замість того щоби покращити продукт і зробити його доступним.

Як наслідок, одного прекрасного дня прибутки вичерпалися…

Компанії Microsoft знадобилося кілька років, щоби змоделювати графічний інтерфейс користувача, як у Macintosh. До 1990 року він вийшов у комплекті з Windows 3.0, із чого почалося домінування компанії на ринку десктопів. Windows 95, випущений, відповідно, 1995 року, став найвдалішою системою за всю історію, і продажі Macintosh почали стрімко падати.

— Microsoft просто передерла те, що створили інші, — скаже пізніше Джобс. — Apple заслужила на те. Після того як я пішов із компанії, в ній не придумали нічого нового. Macintosh майже не вдосконалився. Він був як відкрита мішень для Microsoft.

Джобсове розчарування в Apple було помітним і під час виступу в клубі Стенфордської бізнес-школи. Один зі студентів запросив його підписати клавіатуру Macintosh. Він погодився, але за умови, що той зніме клавіші, котрі з’явилися вже після того, як Джобс пішов із компанії. Ключем від автомобіля він підважив кнопки-стрілки керування курсором, котрі колись заборонив додати, а також весь верхній ряд із функціональними клавішами — F1, F2, F3… «Я змінюю світ клавіша за клавішею», — незворушно сказав він. Потім підписав спотворену клавіатуру…

Під час різдвяних свят 1995 року, перебуваючи в селищі Кона на Гаваях, Джобс запросив на прогулянку пляжем свого друга Ларі Елісона, невгамовного голову компанії Oracle. Вони обговорювали можливості покупки Apple і поновлення Джобса на посаді голови. Елісон запропонував 3 мільярди доларів: «Я куплю Apple, двадцять п’ять відсотків акцій ти отримаєш відразу як головний виконавчий директор, і разом ми відновимо минулу славу компанії». Але Джобс сумнівався.

— Я не хотів поглинати компанію, скуповуючи їхні акції на ринку, — пояснив він. — Усе було б інакше, якби вони самі попросили мене повернутися.

У 1996 році частка Apple на ринку впала до 4 % проти 16 % наприкінці 1980-х. Німець Майкл Спіндлер, голова європейського відділення Apple, котрий замінив Скаллі на посаді головного виконавчого директора в 1993-му, намагався продати компанію фірмам Sun, IBM, Hewlett-Packard. Безуспішно. У лютому 1996 року він залишив посаду. На його місце прийшов Ґіл Амеліо, інженер-дослідник, котрий перед тим був виконавчим директором компанії National Semiconductor. За перший рік його правління компанія Apple втратила 1 мільярд доларів, а курс акцій, який в 1991-му становив 70 доларів, впав до 14 доларів.

Амеліо не належав до фанатів Джобса. Їхня перша зустріч відбулася в 1994-му, коли Амеліо саме обрали до ради директорів Apple. Джобс зателефонував йому і сказав, що хоче зайти до нього. Ґіл запросив Стіва до свого офісу в National Semiconductor. Він дивився на Джобса з вікна, коли той приїхав. Джобс мав вигляд «боксера, агресивного, навряд чи ввічливого; або тигра у джунглях, готового стрибнути на свою жертву». Після кількох хвилин вимушеної ввічливості — Джобс витрачав переважно набагато менше часу на церемонії — він раптово озвучив мету приходу. Він хотів, щоб Амеліо допоміг йому повернутися на посаду виконавчого директора Apple.

«Є лише одна людина, яка може об’єднати війська Apple, — переконував Джобс. — Лише одна людина може навести лад у компанії. Ера Macintosh минула, тож настав час Apple створювати щось нове й інноваційне». — «Якщо Macintosh помер, що його замінить?» — запитав Амеліо. Джобсова відповідь його не вразила.

— Складалося враження, що Стів не знав відповіді, — згадував пізніше Амеліо. — У нього були лише короткі дотепи.

Ґілу здавалося, що він став свідком ефекту викривлення реальності, і тішився, що має до нього імунітет. Він безцеремонно виставив Джобса з офісу.

Влітку 1996 року Амеліо зрозумів, що потрапив у серйозні проблеми. Apple покладала надії на створення нової операційної системи під назвою Copland. Але невдовзі після того, як його призначили виконавчим директором, Амеліо з’ясував, що це було роздуте рекламою програмне забезпечення, котре не розв’яже проблем Apple, і, навіть більше, не буде готовим до запланованого в 1997-му надходження у продаж. Амеліо публічно пообіцяв знайти альтернативу. Однак проблема полягала в тому, що альтернативи не було.

Тому Apple потребувала партнера — такого, котрий розробив би стабільну систему, бажано схожу на UNIX, і яка мала б об’єктно-орієнтовані додатки пласту. Була одна компанія,