Читати книгу - "Коли курява спаде"

я злетів зі спини коня й полетів з того бескиду вниз. Пройшов довгий час, поки я опритомнів під якийсь солодкий дзвін у голові й побачив куховарку Дролму на колінах прямо перед собою:

— Ти що тут робиш?

— Паничу, — сказала вона, — я почула, як ти кличеш моє ім’я, і подумала, що ти хочеш мені щось наказати, тому й побачила це.

Я наказав їй залишатися там на колінах, а сам, одягаючись, сказав своїй новій Дролмі:

— Колись вона була схожа на тебе.

Так, дійсно запах, що поширювався від її грудей, сідниць, ніг, інтимного місця, був абсолютно таким самим, як колись у Дролми.

Тоді я повернувся до Дролми, яка тепер уже старілась, і сказав:

— Вона така ж, як ти була в молодості.

Вона ж, плачучи на колінах, сказала:

— Паничу, я не навмисне хотіла побачити!

— І що тепер, як побачила? — сміючись, запитав я її.

— Згідно з карними законами мене повинні позбавити очей, — сказала вона. — Однак я не хочу бути сліпою жінкою, краще накажи Аїру вбити мене.

Я ж сказав до своєї вчительки, яка навчила мене кохатись:

— Вставай і скупайся як слід.

— Так, я маю бути чистою й достойно померти, — сказала вона.

Очевидно, що куховарка всерйоз готувалась до смерті.

Занурившись у джерело, вона почала співати. То була її стара пісня, що вона її завжди співала, коли була поруч зі мною, однак ще ніколи вона не співала її так голосно. Вкрита своїм мокрим волоссям, вона напівлежала в воді, а її все ще пружні груди виступали над поверхнею, і співала, ніби в якомусь сп'янінні. Перш ніж увійти в воду, вона розкидала по її поверхні багато пелюсток квітів, воскресивши таким чином Санг’є Дролму, якою вона була ще до одруження із сріблярем Чойдаком і до того, як стала куховаркою. З води вона відкрила мені свою осяйну посмішку.

— Не хвилюйся, — сказав я. — Я тебе пробачив, я не вбиватиму тебе.

Осяйна посмішка одразу ж зникла з її обличчя, і вона голою вистрибнула з води, сіла на землі, прикриваючи обома руками те своє місце між ногами, й заплакала. Я зрозумів, що вчинив дурницю. Звичайно ж, я повинен був пробачити її, однак слід було повідомити їй про це вже після того, коли вона обмиється й доспіває свою пісню. Адже вона могла повернутись у минулі дні і ненадовго воскресити колишню романтику тільки тоді, коли усвідомлювала близьку смерть і коли поряд не було її чоловіка. Я ж знищив єдину можливість у житті куховарки пережити романтику. Я повинен був дочекатися, поки вона сама скупається й повернеться до реальності, потім стане переді мною на коліна й попросить смерті. Тоді я повинен був сказати: «Я тебе помилував».

Тоді б вона думала, що панич не забув старих відчуттів, думала б, що вона незадарма прислужилася господарю. Однак я не дочекався слушного моменту. Тому, вистрибнувши з води й схлипнувши кілька разів, вона сказала до мене:

— Я ненавиджу тебе. Я почуваюся гірше, ніж при смерті.

Я був зовсім спантеличений і стояв там, навіть не знаючи, куди подіти свої руки.

— Накажи мене вбити!

— Ні, — відповів я. — Ні.

Вона насмикала собі трави разом із глиною й натерла ними собі обличчя. Я з болем у душі дивився, як вона знову перетворюється на куховарку. У воді її груди піднялися, а тепер знову звисали вниз, нагадуючи мені дві руки срібляра. Вона також почала припускатися помилок, адже поплакавши, вона повинна була вдягнутись, але вона знову вигукнула:

— Накажи мене вбити!

Я відійшов від неї, але почув, як одна Дролма сказала іншій:

— Тобі не слід так робити, у панича й так турбот вистачає, а ще й ти його засмучуєш!

Я думаю, куховарка тоді отямилась, адже плач позаду мене припинився. Однак було вже запізно. Мій із нею зв'язок, мій смуток за нею перервався в той день, мов струна на дран’єні[127]. У житті завжди так — є люди й події, з якими зв’язок переривається. Ну що ж, гаразд, служнице Дролмо, я більше не сумую за тобою, будь собі куховаркою та дружиною срібляра! Промовляючи в душі ці слова, я пішов углиб долини. Два моїх прислужники, а також Дролма з пасовища, звіддаля йшли за мною. Стомившись іти, я ліг і подивився трохи на хмарки, що ходили туди-сюди по небу, а потім підвівся й пішов назад. Хоча в долині було достатньо простору, я навмисне пройшов між трьома підлеглими. Соднам Г'ялцен забарився відхилитись, тож отримав ляпас — дзвінкий і смачний. Зазнавши удару, цей шибеник