Читати книгу - "Коли курява спаде"

сказав до Дролми:

— Ну от і все гаразд, він уже не сердиться.

Я зупинився, обернувся й сказав:

— Якщо ще раз тебе вдарю, мені стане ще радісніше.

Обидва прислужники ступили мені назустріч, потім присіли переді мною — один справа, інший — зліва, і я всівся їм обом на плечі. Так ми повільно повернулися до нашого табору. Коли ми підійшли, з наметів повибігали люди. За легендою, коли перший правитель великої сніжної землі спустився з неба, його так само на плечах люди підняли прямо на трон[128]. Тож цілий натовп людей упав переді мною на коліна. Я ж зовсім нічого не знав про те, що першим володарем держави була людина, для якої плечі інших стали ношами. Тому побачивши такий щільний натовп на колінах, я подумав, що з'явилась якась більш поважна особа або мій батько, і обернувся назад, щоб подивитись. Однак там я побачив тільки великий жовто-брунатний шлях, що прямо перетинав смарагдову долину, а в кінці її, де небо з'єднується із землею, зупинилися кілька хмарок.

Вітер котив хвилю за хвилею па зеленому морю трави.

Розділ VII
27. Кохання й доля

Туси Ронггонг разом із своєю гарною донькою наздогнала нас на пасовищі.

Коли вони прибули, я саме спав і бачив дуже гамірний сон — галасували ті квіти, що буяли біля води. Один раз чи двічі я навіть майже прокидався і здалеку чув людський голос:

— Нехай поспить, адже бути паничем у родині сильного туси дуже важко.

У мене тоді невиразно майнула думка:

— А бути сильним туси ще важче.

Напевне, опівночі я знову прокинувся і почув назовні сильний шелест вітру, тож невиразно спитав:

— Здійнявся вітер?

— Ні, це тече вода.

— Вони казали, що якщо увечері почути шум води, то вдень буде ясна погода, — сказав я.

— Це дійсно так. Ти — розумний, — відповів мені не зовсім знайомий голос.

Тієї ночі я спав дуже гарно. Можливо, тому, коли я прокинувся вранці, я не хотів відразу відкривати очі. Адже зазвичай, щойно прокинувшись уранці, я губив себе — не знав, де я і який зараз час. Тож якби я прожогом відкрив очі, яскраве світло так ударило б мені в голову, що вона загула б, мов порожній чайник для чангу, який жодних звуків, крім «дзень-дзень», видавати не може. Я спочатку поворушився і одна по одній віднайшов кожну частину свого тіла, а потім обережно почав підступати до центру, до голови, щоб поставити свої запитання: де я? хто я?

— Хто я? — спитав я себе.

Другий панич родини Мерці, той панич, у якого проблеми з головою.

У цей момент поряд із моїм тілом з'явилася рука, від якої поширювався сильний аромат, і злегка торкнулася мене. Хтось запитав:

— Ти вже прокинувся, паничу?

— Я вже прокинувся, — мимоволі відповів я.

Тоді цей голос прокричав:

— Панич прокинувся!

Я відчув, що навколо мене з’явилися ще двоє-троє людей, від яких так само пахло, і хтось із них владним голосом сказав:

— Якщо ти прокинувся, тоді відкрий очі.

Зазвичай, коли я відкриваю очі, мені потрібно втупитися ними в якусь річ і певний час подивитися на неї. Тільки так я можу згадати, де я перебуваю. І тільки так я не розгублюся. У моєму житті буди один-два випадки, коли мене раптом хтось будив, і тоді я цілий день не знав, де я і яка тепер година. Цього разу так само — щойно я розплющив очі і ще не встиг згадати надзвичайно важливе для мене питання, щоб з’ясувати, в якому місці цього світу я перебуваю, як люди поряд розсміялися й почали говорити: «Усі кажуть, що панич родини Мерці — дурний, але він додумався сховатись у цьому місці й насолоджуватись розкошами нічим не обтяженого життя!»

Мені на плече лягла